Тринадцятий місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

- А хто ваш шеф? - поцікавився майор Бузина.

- Секретар райкому партії.

«Ого! Цього ще невистачало у моїй біографії - вляпався в райкомівський транспорт, та ще й секретаря! Алеж, виходу у мене-то не було! Та й водій, по-моєму, не зануда - зизить під прибацаного фрица, проте не схоже, щоб поскаржився на мене за перевищення повноважень», - оцінював ситуацію майор Бузина і вирішив продовжувати грати запропоновану роль:

- Вироком військово-польового трибуналу. У нас порядок. Ніяких «троєк» і «особих совєщаній»! Трибунал, публічний розгляд, вирок, апеляція, касація і затим публічний розстріл! Деяких - страта через повішення! Тільки так! У нас порядок!

- Правильно! Ordnung! Порядок! Я під час окупації пацаном німцям, тобто вам, за хліб і тушонку, Brot und Schmorfleisch, чоботи чистив, тоді ж і по-німецьки навчився шпрехать. Втім, доповім вам, гер оберґрупенфюрер, шеф мій теперішній гірше за ґештапівця, entschuldigen Sie mir bitte, я перепрошую, гер оберґруп-п-пенфюрер.

Водій краєм ока покосився на майора Бузину, чи, бува, не образився він за «ґештапівця».

На круглому обличчі пасажира не ворухнувся жоден м’яз.

- Скільки він з мене крові випив, комуняка! День і ніч за кермом, світу білого не бачиш. Американський негр і то краще живе, як по телевізору інколи показують у передачах Генриха Боровика. А йому все невгодно! Краще вже німці, аніж ця червонопуза сволота! А коли почнете судить? - вже по-діловому перепитав свого нічного пасажира.

- Та сьогодні й почнемо. Heute. Чого тягнути кота за хвіст.

- Gut! Sehr gut!- зрадів водій і аж підскочив на сидінні. Проте кермо тримав міцно. - Я допоможу! У мене усі адреси їхні є - і домашні, і блядєй. Від райкомів до ЦК. І сауни, і вертепи, і підпільні бардаки! Я все знаю! Hдnde hoch! Nieder mit den Kommunisten!Комуністам гаплик!

- Ich bin damit alle einverstanden: «Kommunisten hibt es haplyk!» Aber wir mьssen scneller fahren. Der Gauleiter wartet. Wir werden heute das Stabsquartier von KGB einnehmen ²⁾,- знову вдався до німецької майор Бузина, і зробити це йому було нескладно, адже він знав багато чужих мов, за знання яких отримував належні сорок відсотків надбавки від посадового окладу, і німецькою володів блискуче.

- Шнеллєр, шнеллєр! Ґауляйтер в КҐБ на Володимирській, 33, точніше, КоrolenkostraЯe, dreiunddreiЯig, нас чекає! Gestapo! Ich verstande! Drang nach Osten! Vorwдrts! Natьrlich!

Водій відірвав праву руку від керма, намагаючись викинути її вперед у нацистському вітанні, але цьому завадила відсутність належного простору в машині, і він додав швидкості.

- Ви парашутним десантом чи до потрібного часу «Б», по плану Барбаросссса, у підпіллі перебували, гер оберґруп-п-пенфюрер? - знову звернувся він до Бузини, коли проминали Бабин Яр.

І повівши носом, зауважив:

- Таки навчилися німці виробляти гарний шнапс, журавлинкою пахне, а то в минулу війну таке смердюче пійло було у них, перепрошую гера оберґруп-п-пенфюрера, не в образу будь сказано, entshculdigen Sie mir, bitte. Чи нашого виробництва?

Майор Бузина промовчав. «Нюх у цього водія, як у нашого начальника Миколи Прокоповича, тра’ буде купити мускатні горішки. Та хіба ж знаєш, коли ці чорти оголосять тривогу!» - лайнувся він подумки.

- Розумію, військова таємниця. Проте мені завжди подобався Мюллєр! Він своє вагоме слово ще скаже. «Штірліц, а вас попрошу залишитися…» - голосом Леоніда Бронєвого проказав водій.

«Дивні жарти у цього водія, - чудувався майор Бузина. - Видно, що не кацап і не москаль. І очевидячки не прихований власовець ³⁾. Як на його вік, так нібито не підходить під німецького полигача. А каже ж, що пацаном німцям чоботи чистив. Очевидьки, юним розвідником у групі Івана Кудрі ⁴⁾ був і тепер згадав часи, як виконував завдання в тилу ворога? Алеж війна, по-моєму, давно закінчилась, і причому тут я, Мюллер і Штірліц? І до чого тут негри, німці, шнапс та ще й бляді на додачу? Чи, може, якась хитромудра «підстава»?» ⁵⁾ - спантеличено продовжував мізкувати він далі, хоча збити з пантелику майора Бузину майже ніколи й нікому не вдавалось, як і взагалі будь-якого іншого досвідченого чекіста, навіть у таких складних ситуаціях.

А тимчасом водій проїхав вулицю Мельникова, віхола, як раптово почалась, так зненацька і припинилась, машина мчалась пустою трасою, лише ген-ген на початку кінці вулиці Артема, чи у її кінці, якщо рахувати за нумерацією будинків від вулиці Великої Житомирської, «Волга» наздогнала оперезаний широкою блакитною смужкою жовтий сміттєприбирач, який їхав по осьовій лінії, загороджуючи проїзд.

У нічній тиші з кабіни водія гучно розлягалось:

Гей, повій, вітре, з синіх гір,

Гей, на прапор наш, на топмр.

Гей, повій, вітре, зі степів,

Гей, дай нам силу козаків.

Гей, дай нам силу й відвагу,

Гей, Україні славу!

- Бандерівці, видно, наступають, жовто-блакитні, - висловив припущення водій «Волги». - Бойові хлопці, їті його матері! Ти диви, і номери у них як на машинах КДБ - «05-05»! Надісь, встигли уже якогось сраного кегебіста на машині коцнути і його номери собі припасувати. Але бронетехніка у бандерівців хоч і надійна, проте не швидкохідна. Ми їм зара’ ніс утремо. - Він хвацько вивернув кермо вліво і тротуаром обігнав перешкоду.

Майор Бузина впізнав у водієві свого знайомого Володимира Дмитровича і, почувши стрілецьку пісню, якої він його навчив помимо інших по дорозі додому на вулицю Пархоменка, через віконечко у дверцятах показав великий палець.

Попереду вже ніяка притичина не заважала, «Волга» перетнула границю між вулицею Артема і Великою Житомирською, на розі коло гастроному розвернулася цабе і проминула пожежне депо зліва. Через тридцять секунд водій, перетнувши осьову лінію і вискнувши гальмами, сам собі сказав «Пр-р-р!» і юзом припаркував машину правим боком біля центрального входу будинку КДБ на вулиці Володимирській, 33.