Тринадцятий місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Пісні колисали і гойдали, і під цю музику приємно було ширяти небесним простором.

Зненацька збоку підлетіла сорока і заходилась зухвало скрекотіти прямо йому у вухо.

Олексій Григорович рукою намагався відігнати нахабу чи навіть схопити і відкрутити їй голову, однак причепенда в руки не давалась і не вгавала, і майор Бузина мусив прокинутися.

Дзвонив телефон, дзвінок лунав безперервно, зовсім не так, як буває, коли хтось дзвонить мережею Києва. Олексій Григорович глянув на будильник: стрілки показували першу годину,

«І який недоумок може дзвонити о цій порі? Може, хіба що агент «Рамзай» без санкції поїхав кудись у відрядження, десь щось надибав і тепер міжміським зв’язком вирішив розказати про свої пригоди? Воно таке стерво, що може в усяку пору розбудити, скільки разів я його попереджував не бовкати телефоном у пів ночі!» - подумав майор Бузина, приходячи до тями.

Олексій Григорович підняв рурку і сердито проказав:

- Вас слухають! Уважно! Кажіть, що вам треба!

Але замість «Рамзая» почув записаний на магнітофонну плівку голос начальника військово-мобілізаційного відділу КДБ УРСР полковника Савченка.

Начальник мобвідділу бляшаним тембром методично повторював одні й ті ж фрази:

«Тривога! Оголошується тривога! Тривога! Оголошується тривога! Тривога! Оголошується тривога! Прибути на місце постійної дислокації через шістдесят хвилин!»

І знову: «Тривога! Оголошується тривога! Тривога!…»

Це означало, що відповідальний оперативний черговий КДБ УРСР на шифровану команду вийняв із сейфа запечатаний сургучною печаттю особливо таємний пакет, розпечатав, прочитав у ньому розпорядження «Оголосити тривогу», по коду визначив, чи для всього складу КДБ УРСР оголошується тривога чи тільки для певного підрозділу, і натиснув на одну із кнопок автоматичної телефонної стійки разом з вмонтованим у неї магнітофоном. За визначеними номерами телефонів працівників, замкнутих на пульт управління відповідального чергового КДБ УРСР, пішов сигнал тривоги, і розпочався відлік часу, відведеного на своєчасне прибуття працівників відповідно до вимог мобілізаційної готовності. Найголовніше у цій справі для чергового - не переплутати кнопки на телефонній стійці.

Сипнувши чортів на усіх, хто оголосив тривогу, хитаючись і ще не оговтавшись від сну, чи ще поринання у перший сон, майор Бузина попхався у комірчину, де у нього зберігався комплект військово-польової форми.

«Бісові душі, хоча б натякнули! При Каллашеві за тиждень усі знали дату і час, і оголошували тривогу о 22-й годині, коли міським транспортом спокійно можна було доїхати на службу, а не в глуху ніч, коли й чорти вже сплять, навіть «Рамзай»! Яким робом тепер добиратись? Не з Володимиром же Дмитровичем на його сміттєвозі, хоч він і казав, що техніка у нього надійна? Та й де той сміттєвоз отепер? А, можливо, Ланкастер, якусь диверсію вчинив? Чого б то о першій годині ночі піднімати тривогу?» - зблиснула у нього думка.

Олексій Григорович пішов на кухню, увімкнув репродуктор, покрутив ручками - радіо мовчало - і знову повернувся у комірчину.

У темному і тісному закапелку навпомацки зодягнув військово-польову форму і взув чоботи. Крекчучи, кілька разів тернув щіткою по передах і халявах. Підбори протер сукнинкою і поклав її в кишеню галіфе. Накинув шинелю, якою допіру користувався його син Бузина-молодший, коли допитував кішку на прізвисько «Катерина Фурцева», підозрюючи її у зв’язках з радянським розвідником Штірліцем, - про таке використання його однострою Бузиною-молодшим Олексій Григорович не здогадувався, - начепив кашкета зі свастикою на місці кокарди і впрягся у портупею. Згадав, що пістолет у нього разом з подарованим Йосипом Швайкою Швейком лежить у кейсі.

«Щоб їх пранці поїли, - незадоволено подумкував Олексій Григорович, - не дали часу навіть табельну зброю почистити, хоча для перевірки згодиться, дивлячись, хто буде перевіряти. Після останніх стрільб я чистив, тільки, ма’ть, масло тра’ було витерти»

Зі схованки витяг фляжку, наповнену горілкою, яку сам настоював на коренях кульбаби. Фляжку засунув посполу з носовою хусточкою у праву внутрішню кишеню гімнастерки, у лівій на ланцюжку закріпив посвідчення, полапки поправив на лобі дашок кашкета відповідно до вимог Стройового статуту, кобуру з пістолетом пересунув на сідницю і, не барячись, вийшов з дому.

Світло не вмикав, щоб зайвий раз не тривожити домашніх. Жінка привчила Бузину-молодшого ще змалку спати з нею в одному ліжку; Олексій Григорович після народження сина мав визначене йому місце на дивані у вітальні, і йому так зручно було.

Вулиця Пархоменка о цій порі була пустою, як вимерла: жодного перехожого не маячило, і жодного авта, навіть сміттєвоза, теж не виднілося.

Майор Бузина постояв хвилин десять-п’ятнадцять, походив туди-сюди, почав крутити головою вусібіч і нервово поглядати на годинника, попри те, що він мав спокійний характер і майже ніколи не нервував. Крім одного випадку, коли у сні, чи напівсні, чи, може, вже й у пильнуванні, йому привиділось, що він лежить у Мавзолеї, на місці, яке законно належало вождеві світового пролетаріату.

Однак та візія була у Москві, а тут у Києві спливали хвилини, як провалюються піщинки на дно піщаного годинника, час наближався до тієї критичної межі, якою закінчувався визначений інструкцією термін прибуття по тривозі на вулицю Володимирську, 33 з урахуванням дороги від Сирця у центр міста.

Нарешті з полегшенням він побачив, як вулицею у скерунку центра, саме туди, куди йому й потрібно було добиратися, мчить машина з потужно блимаючими нижніми і верхніми фарами.

Щоб не осліпнути, майор Бузина прикрив очі долонею і різким помахом руки наказав водієві зупинитися.

Вискнувши гальмами, машина зупинилися біля узбіччя прямо навпроти нього. Олексій Григорович придивився примруженими очима і побачив, що коло нього стояла чорна «Волга», виблискуючи воронячим тілом та нікельовими облямівками.

«Ну що ж, - вирішив майор Бузина, - покатаємось на чорній «Волзі». Коли оголошується «мобілізаційна готовність», за інструкцією дозволяється використовувати перший-ліпший транспорт. Можливо, й справді почалась війна, я ж не можу знати - навчальна це тривога чи справжня? Якщо війна, будемо воювати, ми завжди напоготові: фляжку я не забув і зброю маю напоготові. А спізнення начальство може оцінити як дезертирство у воєнний час».

Так подумав майор Бузина, і, нахилившись до відчиненого віконця та пересунувши кобуру з пістолетом на черево, скомандував водієві тоном, який не передбачав заперечень:

- Володимирська, 33.

У водія чомусь відвалилась нижня щелепа, він недоумкувато глипнув на свого нічного пасажира і знетямлено перепитав:

- О-о-димисська -идцять -и?