Тринадцятий місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Він відкоркував горілку і розлив у ґранчаки на дві третини кожен.

- Ну что ж, на дорожку, как говорітся. Как вас зовут, єслі нє сєкрєт?

- Олексій Григорович.

- А мєня Владімір Дмітрієвіч, можно Володя. Давайтє за знакомство. Ха-а-арошая пєрцовочка, удачно ми с вамі сєгодня встрєтілісь. Бєрітє закусь - чєм богати, тєм і ради.

Огірки виявилися бочковими і хліб свіжим.

Довелось повторить.

Після другої водій прибрав шкляники в «бардачок» і увімкнув граничну швидкість:

- Тапєріча можно і в путь.

Настрій у нього помітно поліпшився, в кабіні потеплішало, аж так, що він вирішив опустити скло у дверцятах.

Нічне повітря ще більше його підбадьорило, і він заспівав високим тенором: «Любімий го-о-ород может спать спако-о-ойно, і ві-і-ідєть сни…»

Далі слів пісні він, мабуть, не знав і перейшов на улюблену: «В ету ночь рєшілі самураї…»

- Подпойотє? - проспівавши перший куплет, звернувся до свого небалакучого пасажира.

Майор Бузина москальських пісень не любив і запропонував заспівати «Розпрягайте, хлопці, коней».

Водій замовк, помислив і трохи знічено мовив:

- Це - «раз, два, три калина»? Знав цю пісню, колись співав, коли мене в армію проводжали. Тепер, звиняйте, забув слова. Перву строчку помню, а шо далі, не помню.

Майор Бузина проказав усі слова пісні, водій згідливо кивнув: «Запам’ятав», і вони злагоджено, водій першим голосом, а майор Бузина второю, затягнули мелодію про те, як козаченько випряг коней, пішов у садок копати криниченьку в надії, що дівчинонька прийде за водою, і він у садочку її зустріне.

Коли закінчили триразовим «раз, два, три калина…», майор Бузина навчив водія Володимира Дмитровича, який у царині мелосу виявився не менш удатним майстром, ніж за важелями танка чи штурвалом сміттєпідбирача, пісні «Ой чий то кінь стоїть» та ще з десяток українських пісень та співанок, і їх вистачило, щоб на максимальній швидкості, на яку був здатен самопер Володимира Дмитровича, доїхати до вулиці Пархоменка, 68, що міститься на житловому масиві Сирець, хоча дорога була й не дуже далекою, проте й не такою близькою, аби не проспівати від початку до кінця посполу десяток українських народних пісень.

Водій підвіз майора Бузину прямо до брами будинку, в якому він мав помешкання, постояв, поки вони удвох не проспівали до кінця останню пісню «Ходи, Галю, з нами, з нами, козаками», розчулено попрощався, категорично відмовившись від червонця:

- Олексо Григоровичу, які гроші? Тепер у перший-ліпший час, якщо вам знадобиться надійний транспорт уночі, звертайтесь до мене. Я вас куди завгодно доставлю. Без грошей, вчасно і з комфортом. Ви ж бачите - техніка перевірена, майстерність не проп’єш, а розум не купиш. Бувайте здорові в моці і щасливі в долі, Олексо Григоровичу! До зустрічі!

Майор Бузина залишив у кабінці недопиту пляшку, з деякою потугою висів з машини і, відчувши твердь під ногами, помахав рукою водієві та ще кільком мешканцям рідного будинку на вулиці Пархоменка, 68, що на Сирці, які здивовано визирнули згори з балконів, коли спросоння почули у дворовій нічній тиші українську народну пісню «Ходи, Галю, з нами, з нами, козаками» та ще й професійно виконувану двоспівом: примою і второю, і влад, ніби вони до цього вже десятки разів її удвох виспівували, - водій і майор Бузина не могли обірвати пісню, не доспівавши її до кінця, - і пішов додому висипатись після напруженого трудового дня.

По Володимирській - басують дончаки,

По Володимирській -

на гімн, на хор, на мітинг

Летять, спішать, смородять козаки,

Щоб свіжу пісню крівцею помітити.

Іван Драч, «Іван Франко у революційному Києві 1905 року» (зі збірки «До джерел»)

ГЛАВА ХІ. «ЗАСВІТ ВСТАЛИ КОЗАЧЕНЬКИ…» ТРИВОГА

11.1.

Втомлений майор Бузина впав на ліжко, як вимолочений ціпами сніп, і миттєво, ніби провалився в ніч, заснув міцним і здоровим сном, позаяк минулий день для нього був хоча і важким та нервовим, як сливень кожний день чекістської служби, проте результативним, що буває в складній роботі чекіста не повсякчас.

І майже у перші миті солодкої непритоми йому приснилось, що він ще падає, проте вже не стрімголов і вже не вниз, а начебто неспішно і граціозно шугає у повітрі, як вільний птах, і обабіч нього теж літала пташня, наспівуючи хором українських народних пісень.

Мелодії Олексій Григорович не розібрав, - чи то «Розпрягайте, хлопці, коней», чи то «Ой чий то кінь стоїть».