Тринадцятий місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Майор Бузина постояв ще хвилин десять, позираючи наліво, направо та на будівлі навпроти.

«Хоч іди до свого кабінету і ночуй там», - думав він заклопотано.

Відстань від готелю «Театральний» до Бузинової офіції складала шістдесят метрів, додому - приблизно десять кілометрів. Олексій Григорович очевидячки знав, що міцні дубові двері в будинок КДБ на ніч, як правило, зачинялися на замок, - відчинитися в цей час вони могли лише у виняткових випадках. Розуміється, що здибанка майора Бузини зі своїм приятелем в готелі, який колись став прихистком для автора розповідей про пригоди бравого вояка Швейка, переліком таких випадків не передбачалась, тому Олексій Григорович мусив шукати способу, аби подолати десятикілометровий шлях - додому, а не шістдесят метрів - до своєї служби.

«Може, звернутися до швидкої допомоги», - поміркував він, але рішення не встиг прийняти.

Відчинилися вхідні двері, з будинку вийшли два хлопці у білих халатах. Під лікті вони турботливо підтримували чоловіка у спортивному костюмі і пантофлях, в якому майор Бузина впізнав полковника Фурсу Юлія Валер’яновича з 2-го управління.

Полковник Фурса із зосередженим виглядом щось пояснював своїм супутникам.

Хлопці у білих халатах уважно вислухали полковника, у свою чергу теж щось пояснили йому і посадили в машину на заднє сидіння поміж собою.

Полковник Фурса трохи поопирався і загубив ліву пантофлю.

«Волга» блимнула задніми вогниками і поїхала прямо в бік Подолу.

«Я так і зметикував, що тепер полковник Фурса буде працювати з громадянином Панікадилом у диспансері на Подолі, для більшої конспірації. Ні, з цими хлопцями мені не по дорозі. Досить одного разу, що не вклепався», - зробив висновок майор Бузина і звернув свій погляд на сміттєпідбирач.

Іншого транспорту на вулиці Володимирській не було.

Водій спав, прихиливши голову на дверці кабіни.

Майор Бузина зробив кілька кроків і постукав по склу. Водій прокинувся, відчинив дверцята і не розуміючи подивився на майора Бузину.

- Треба зробити рейс на вулицю Пархоменка, 68.

- Нє могу, я прі ісполнєніі, - тоном, який не викликав заперечень, відповів водій. Обличчя у нього було заспаним і пом’ятим. На щоці виднівся рубець від ґумової облямівки кабінного віконця.

Майор Бузина вийняв з гаманця червонець.

Водій покрутив головою.

- Нє получітся. Проблєми з горючім, а заправкі уже нє работают.

Майор Бузина розкрив свій дипломат, вийняв том Ярослава Гашека, який йому подарував Йосип Швайка, і показав «Українську з перцем»:

- Згодиться?

Водій зирнув на пляшку, хвильку подумкував, напевне, розраховуючи маршрут, і показав на сидіння поруч:

- Ладно, садітєсь. Говорітє, Пархоменка, 68? Сирєц? Да-а-а, нє блізко. Ну что ж, прокатімся с вєтєрком, машіна надьожная. Думаю, что в ету ночь самураї нє пєрєйдут граніцу у рєкі. Єслі прімут такоє нєобдуманноє рєшєніє, ми успєєм встрєтіть іх напором сталі і огня. Я на Дальнєм Востокє служіл срочную в ударном бронєтанковом батальонє, воділ Т-62, пєрвий клас імєю.

Він увімкнув мотор, підняв роторну щітку, вправно зробив розворот у бік вулиці Велика Житомирська і натиснув на газ.

До вулиці Артема доїхали мовчки і на повній швидкості.

Але біля пам’ятника Косіору ¹⁷⁾ водій відпустив газ і далі поїхав повільніше.

- Что-то стало холодать… - звернувся він до свого пасажира зизом. - Ви там о чьом-то намєкалі в смислє горючєго?

Майор Бузина відтулив дипломат і поставив пляшку «Української з перцем» обіч себе коло важеля перемикання швидкостей.

Водій ще раз скосив око і зупинився.

Не заглушуючи мотор, він з бардачка вийняв два ґранчаки, скибку хліба і загорнуті в целофан два солоні огірки.

- Подкрєпімся, дорога нє очєнь дальняя, как для моєй тєхнікі, но і нє блізкая. Я такую водку піл лєт пять назад, єщьо прі Шєлєстє. Тєпєрь єйо с огньом по городу нє сищєшь. Только в рєсторанах с бєшєной наценкой. Да єщьо можно в нєкоторих магазінах із-под прілавка, єслі блат імєєтся.