Тринадцятий місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

А сам виймає з тумбочки пляшку коньяку, порізаний лимон, сало і житній хліб, наливає коньяк у дві чарки і каже: «Йосипе Наумовичу, я хочу з вами випити за ваш колгосп імені Ярослава Гашека. Якщо у нашій країні є такі колгоспи, де передовиків соцзмагання нагороджують творами Володимира Леніна і Ярослава Гашека сукупно, значить, я недарма проливав свою кров на фронтах Великої Вітчизняної війни», - а у нього на піджаку орденські планки у шість рядів, і три перші колодки - три ордени Бойового Червоного Прапора. - «Я вам, - каже, - випишу ще «Воспоминания и размышления» маршала Жукова і, якщо у вас Гашек закінчиться, приїздіть прямо до мене. Я вам обіцяю, що ще сто примірників Гашека я для вас збережу. І, навіть коли за Гашеком приїдуть сюди із міськкому чи навіть з ЦК КПУ, не віддам, скажу - закінчився, дзусь».

Запитав, на чому я приїхав за книжками, сказав відпустити таксі, плату за книжки вносити не треба - він оформить як шефську допомогу «Місто - селу» відповідно до рішень останнього з’їзду партії.

Посиділи ми ще з ним, погомоніли, допили коньяк. Він дав мені свою машину і вантажника, щоб той допоміг привезти літературу в готель, обмінялися телефонами. Він пообіцяв у відпустку приїхати подивитися на наш колгосп.

Йосип Швайка прочинив дверцята шафи.

- Глянь-но.

На горішній полиці рівними рядами вишикувався в ста примірниках зелений Ярослав Гашек із срібним тисненням на обкладинках. Попереду стояв маршал Жуков у червоному коленкорі і зтлоті.

- Дюма і Дрюона я подарував адміністраторці готелю. Гарна жінка, завжди йде назустріч, коли замовляю цей номер. - Йосип Швайка вийняв із шафи один том Гашека: - Бери на пам’ять про сьогоднішню зустріч. Цей том я отримав завдяки сприянню інструктора Ленінського райкому Компартії України. Завтра приїде машина з колгоспу, привезу сто томів Леніна і сто томів Гашека нашим передовикам, а маршала Жукова, - такого я бачив лиш у кабінеті у нашого першого секретаря райкому, - залишу собі, на пам’ять про полковника Семена Михайловича Ніжинського. Давай, Олексо, вип’ємо за його здоров’я, хай йому легко гикнеться. Він мені свої телефони дав. - Йосип Швайка витягнув записника і прочитав: - 546-00-48, 546-61-74 і 546-48-48. Можеш переписати. Подзвониш від мого імені, і він тобі дасть будь-який дефіцит, який захочеш.

- Не треба. Наступного разу, коли будеш у Києві, удвох з пляшкою коньяку заскочимо. Який він п’є?

- «Арарат».

- Тоді наступного твого приїзду візьмемо «Арарат» і познайомимося з Семеном Михайловичем.

- Нехай, - згодився Йосип Швайка. - Ну, за здоров’я Семена Михайловича і за наступну зустріч.

- Будьмо, - підтримав тост майор Бузина.

По радіо закінчувались останні перед північчю новини. Йосип Швайка прислухався і додав гучності.

Диктор від розповіді про досягнення радянського народу у будівництві комунізму перейшов до міжнародних подій.

«Черговий прояв расизму у Сполучених Штатах Америки. У місті Бірмінґем, - говорив диктор, - розігнано мирну демонстрацію за права кольорового населення, які протестували проти незаконного ув’язнення американської комуністки Анжели Девіс, і жорстоко побито її учасників».

- Що робиться, що робиться! - обурився Йосип Швайка, ставлячи пустий шкляник на стіл. - У нас негрів не б’ють, мирних демонстрацій не розганяють…

- І людей лиш за те, що вони комуністи, не кидають до буцегарень, - підтримав приятеля майор Бузина.

- Опріч троцькістів і бухарінців, - уточнив Йосип Швайка.

- Та й то було колись, - погодився майор Бузина.

Диктор замовк.

Наступила невеличка пауза, відтак вдарили куранти й услід зазвучала «Пєсня о Родінє» у виконанні Державного заслуженого російського народного хору імені Митрофана П’ятницького:

Широка страна моя родная,

Много в ней лесов, полей и рек,

Я другой такой страны не знаю,

Где так вольно дышит челов-е-ек!

Щось замуляло в душі майора Бузини, щось таке, що раніше він і не помічав, проте, можливо, і помічаючи, не надавав значення, щоб надто не відвертатися від роботи.

«Таки має рацію вчений-математик Панікадило». - Олексій Григорович поглянув на друга.

Лице Швайки стало схожим на маску, з відчуженим виглядом він неуважно слухав радіо, машинально жував «сервелат» і ніби забув про свого гостя.

«Потужно працює Джон, здається, і на могутній електромагнетний каркас Йосипа, загартований у ВПШ творами Леніна і Ярослава Гашека, захищений до того ж райкомівським напоєм, подіяв його ефект, - подумкував майор Бузина. - Як там говорив товариш Панікадило: «З одночасним руйнуванням коґерентного поля»? Хитра штука. І тотальна - нікуди від її впливу не втечеш і не заховаєшся. Чи, може, мало випили? Та ні, доста, а то буде, як… Ага, таки мало випили, бо річ, певно, не в назві напою, а в його кількості, бо чомусь Ланкастер працює у Києві, а не в Москві. На москалів, певна річ, його апарат не подіяв би».

На погляд майора Бузини Йосип Швайка хитнув головою («Помітив», - відзначив майор Бузина), відчинив дверцята шафи, рукою погладив томи, навмання розкрив книжку Гашека і прочитав: