Тринадцятий місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

- Згоден, - погмикав майор Нежердецький. - Ади, Колько Майоренко за десять днів прочитав п’ятдесят шість сторінок. Один мудрий чоловік, друже Миколо, колись сказав таку річ: «Розумні люди скрипти не читають, вони їх перечитують». Особливо такі, як священна Біблія, Книга усіх книг.

Майор Нежердецький поклав Біблію на стіл.

- Б’юсь об заклад, брате, що цим мудрим чоловіком був ти, - сказав старший лейтенант Майоренко. - А на всякого мудреця, як відомо, знайдеться тридюймовий болт з лівою різьбою.

- Цитуєш Еразма Роттердамського?

- Хто такий Еразм?

- У Другому управлінні працює, старший опер, майор. Грає у кометку, з кобітами із ОТУ, на сітківку не ходить.

- З ким грає?

- З дівчатами.

- У що?

- Москалі кажуть - «бадмінтон». По-нашому - кометка. Москалі пиво називають «піво», браму - «под’єздом»…

- А сітківку - «волейбол»?

- Так.

- Ясно. Я живу своєю головою, нікого не цитую, а у волейбол і бадмінтон можу взути і тебе, і твого Еразма з 2-го управління, де і коли завгодно. - Старший лейтенант Майоренко мав ріст один метр дев’яносто два сантиметри і важив сімдесят вісім кілограмів. На волейбольному майданчику він нападав з обох рук і розстрілював суперника з якої б не припало лінії поля - задньої чи середньої, а на третьому чи четвертому номері вистрибував над сіткою на півкорпуса, всупереч закону земного тяжіння зависав у повітрі на якусь долю секунди, відшукуючи огріх в блоці чи незахищену зону, вбивав м’яч у підлогу, як цвях у дошку, і м’яч після його удару відскакував ледь не до самої стелі спортзалу, - якщо грали взимку, чи вилітав аж на площу Ленінського Комсомолу, бувало й таке, - якщо грали у весняно-літній період на волейбольних майданчиках стадіону «Динамо», і коли він нападав з задньої лінії поля. Пересувався він поза волейбольним майданчиком, ступаючи не на п’ятку, а на всю площину ступні, як і на волейбольному майданчику, ніби готовий кожної миті прийняти удар з будь-якого боку - зліва, справа, чи стрибнути «рибкою» на три метра вперед, щоб «витягнути» м’яча з двох сантиметрів від землі; або ж вибухнути потужним стрибком вгору на висоту півтора метра від підлоги, щоб ударити по м’ячу на висоті безмаль чотири метра.

Наразі старший лейтенант Майоренко сидів розслаблено, обпершись об спинку стільця і з меланхолією в очах, невідомо чим навіюваною, його довгі ноги були протягнуті аж під двома столами - його власного і сусіди по кабінету майора Федуненка, який займався католиками і наразі перебував у відрядженні на Житомирщині для надання допомоги місцевим органам у підготовці до католицького Великодня.

- Мей-мей! - іронічно відгукнувся майор Нежердецький. - Сліпий сказав: «Побачимо», глухий сказав: «Почуємо».

- Побачимо й почуємо. А ти кого цитуєш? Лише себе чи й інших мудрагелів? - саркастично запитав капітан Майоренко.

- Пробі, пане-товаришу, я своїх думок не записую, - зневажливо відповів майор Нежердецький. - Окремі з них, я сього не можу зіґнорувати, потрапляють до фолькльору, а фолькльор - се народна мудрість, скарбона мільйонів авторів. Але автори для загалу анонімні, тому, коли я когось цитую, то автора й не можу знати, навіть тоді, коли думка належить особисто мені.

- Невже? - піднявши брови, ніби невідь з чого здивувався капітан Майоренко. - Невже? Попроси підполковника Капустянського, ви ж з одного відділу. Він розшукає…

- Вже, - відрізав майор Нежердецький. - Йому немає часу шукати…

- Зачекай, Левку, - нетерпляче проказав майор Бочонкін, - що ти мудрий, відомо багатьом. Але не відвертайся від теми про експеримент.

- Герехт, перепрошую і пояснюю для осіб, хто з поважних причин не був утаємничий у справі. Отже, доповідаю. - Майор Нежердецький зирнув на капітана Майоренка і протягнув йому руку:

- Майор Нежердецький.

Капітан Майоренко зробив порух, ніби хотів піднятися, і відповів:

- Капітан Майоренко.

- Ми удвох з шанованим Миколою Сергійовичем, капітаном Майоренком, - продовжив після рукостискання майор Нежердецький, - провели успішний оперативний експеримент за участю колег зі Львівського УКДБ і викрили у наших лавах «стукачка». Я весь час ся дивував - щойно ми на якісь теми не для широкого загалу між собою побаляндрасимо, відразу того же дня, альбо наступного, про наші розмови ся довідують Довбач і Свєтков. Хто пукає? ¹⁶⁾ «Пэкати» - се питомою українською мовою означає «стукати», а не те що подумала зрусифікована публіка, хоча, як метафора, може і в даному варіянті ся сприймати. Виникла підозра щодо конкретної особи. Але як підтвердити чи відкинути версію, що та особа і є пукач? Практика показує, що в даній ситуації се можна зробити лише спробунком підозрюваної особи на причетність до пукання шляхом проведення оперативного експерименту. Наші підозри ся підтвердили, пукача викрито, ним достеменно є устілок Довбача Петрусь Сорока. Вину його доведено, - майор Нежердецький показав великим пальцем униз, - мементо морі, як кажуть латиняни і окремі галичани. А Микола Сергійович каже, що все таємне колись ся відкриєть. Тож на кару Петрусь заслуговує, та хай про се подбає його шеф «Борман», ми свої руки душогубством плямувати не будемо. А Івана Бочонкіна ми ввели в експеримент без його згоди і втаємничення, то так потрібно було задля дотримання чистоти спробунку, тому, визнаю, без певних нервових втрат для нього не ся обійшло. Гадаю, що, враховуючи спільні інтереси товариства, він нас вибачить.

- Уже вибачив, - сказав майор Бочонкін.

Майор Нежердецький простягнув руку:

- Майор Нежердецький.

Майор Бочонкін неуважно потиснув руку:

- Майор Бочонкін. - І потому здійняв долоні гору: - Але що я пережив, що я пережив, о, Шамаїм! Елохім ель-Шаддай! Через ваші спробунки і експерименти я майже десять хвилин перебував поза лавами партійних членів!