Тринадцятий місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

- Сходимо, - пообіцяв майор Бузина, - за мною боржок, Михайле Йосиповичу.

- Ти всі конспекти підготував? - стурбовано зсунув брови майор Забара, пропустивши повз вуха натяк про «боржок». - «Три джерела» переписав?

- Та майже все зробив, що треба. Гадаю, не причепляться.

- Тоді тримайся, - сказав майор Забара. - Він плюнув на печатку і опечатав сейф. - Ага, ледве забув ще тебе попередити. Щось підозріло закомашились сьогодні хлопці з військово-мобілізаційного відділу. Бачив, майор Левченко бігав з течкою від свого кабінету до свого начальника полковника Савченка, двічі з ним здибався в коридорі і він двічі мені підморгнув. Як би не навчальну тривогу готують, песиголовоці, це для них свято - з нас познущатись. Маємо сьогодні вівторок, завтра середа, будемо чекати на п’ятницю, як завше, щоб у суботу відіспатися і не бігати по явках. Перевір свій тривожний чемодан і пістолет. Я після останніх стрільб так його й не встиг почистити, завтра чи післязавтра займусь. До п’ятниці встигну.

Задзвонив телефон.

- Мене немає, - замахав руками майор Забара, схопив пакет з «Наполеоном», лимонами та цукерками і зник за дверима.

Дзвонив агент майора Бузини на псевдонім «Халцедон». Він попередив, що завтра не зможе прийти на заплановану здибанку, оскільки у нього захворіла теща.

Майор Бузина мусив погодитися, однак собі занотував, що треба перевірити, чи справді у «Халцедона» захворіла теща, бо з цієї причини він вдруге зриває явку: можливо, починає крутить, щоб ухилитися від співпраці з органами КДБ, - запідозрив Олексій Григорович. - «Якщо теща дійсно хвора, - вирішив він, - треба дати «Халцедону» по дев’ятій статті оперативних витрат карбованців двадцять на відшкодування моральних збитків внаслідок хвороби тещі чи на її ліки. Якщо крутить, прозоро натякнути, за чиєю допомогою він влаштувався в Українське відділення Всесоюзного агентства з авторських прав (ВААП) на посаду інспектора за контролем репертуарів в ресторанах міста Києва і що з ним станеться, коли його звідти турнуть, знову ж таки - при тій допомозі».

Не встиг майор Бузина продумати увесь комплекс виховного впливу на агента «Халцедона», як знову задзеленчав телефон.

За графіком наступного дня у нього була запланована здибанка і з агентом «Рамзаєм».

«Що, і у цього захворіла теща?» - невдоволено подумав майор Бузина, остерігаючись ще одного зриву явки.

Він похмуро глянув на телефон, роздумуючи, відповідати на дзвінок чи ні, але телефон не вгавав.

«Напевне, «Рамзай», - вирішив Олексій Григорович, знаючи наполегливий характер свого помічника, який прибрав псевдонім страченого колись японцями радянського розвідника Ріхарда Зорґе. - Втім, «Рамзай» ¹⁸⁾ два роки тому розлучився зі своєю дружиною, і про здоров’я тещі навряд чи тепер буде клопотатися, - міркував Олексій Григорович. - А, можливо, хоче сьогодні зустрітися? То таке стерво, що дзвонить у котрий-будь час, хоча без «шкурки» на явку ніколи не з’являється. Скаже, що вже склав повідомлення і мусить терміново передати, не знаючи, що план по явках і добуванню агентурної інформації я вже виконав наперед, майора Забару наздогнав чи наздожену неодмінно - запас є, і його цидула мені сьогодні ні до чого. Можна було б і зустрітися, але ж у другому корпусі готелю «Театральний» під назвою «Мелодія», що майже навпроти центральної будівлі КДБ, на вулиці Володимирській, 36, - поряд, рукою подати, - мене мусить чекати мій інститутський приятель Йосип Швайка, якщо він встиг повернутися після своїх походеньок по Києву. Може, це він і дзвонить з колишніх апартаментів всесвітньо відомого письменника Ярослава Гашека, з яким колись був знайомий його дід?»

З Йосипом Швайкою Олексій Григорович вчився на паралельних курсах педінституту, тільки на різних факультетах: Бузина на філологічному опановував українську мову, літературу та англійську мову, Швайка - історичному. Жили вони в одній кімнаті студентського гуртожитку поспіль п’ять років. Після закінчення навчання Олексій Григорович отримав направлення на роботу вчителем у місто Воловий Ріг, звідки його взяли на посаду завідувача відділу фізкультури і оборонно-масової роботи міськкому ЛКСМУ. За кілька місяців він підняв рівень фізкультури і оборонно-масової роботи у Воловому Розі на значну висоту, місцеві чекісти оформили його на посаду оперуповноваженого міськвідділу і направили на Вищі курси КДБ СРСР у місті Києві.

Йосип Наумович Швайка, якого ще з першого курсу інституту близькі друзі вже називали по батькові - «Йосип Самсобінаумович», поїхав у рідне село викладати історію, знехтувавши спокусливою пропозицією залишитися в аспірантурі. Невдовзі райкомівські діячі залучили молодого історика до читання лекцій. Йосип Швайка у цьому ділі виявив справжній хист, оскільки ще під час навчання в педінституті напам’ять вивчив роман чеського письменника Ярослава Гашека «Пригоди бравого вояка Швейка». Свій інтерес до творчості знаменитого чеського письменника Йосип Швайка пояснював тим, що, з його слів, у їхньому селі Ярослав Гашек перебував певний час на лікуванні, коли з табору військовополонених австро-угорської армії в селі Тоцькому під Бузулуком їхав до Києва, де перебувало командування створеного вперше за трьохсотлітню історію чехословацького народу власного війська на допомогу Росії під час Першої світової війни, і нібито дід Йосипа Швайки, Йосип Наумович Швайка, був з Гашеком особисто знайомий.

Лекції Йосипа Швайки користувалися неабиякою популярністю серед трудівників колгоспних ланів, і невдовзі Швайку було включено до партійного резерву, і за направленням райкому партії він поїхав до Києва здобувати освіту у Вищій партійній школі при ЦК Компартії України, де вивчив напам’ять роботу Володимира Ілліча Леніна «Цінні визнання Питирима Сорокіна» і водночас із студіюванням праць основоположників марксизму-ленінізму продовжив вивчення життя і творчості Ярослава Гашека та його досвід політичної діяльності на чолі створеної ним Партії помірного прогресу в межах закону ¹⁹⁾.

Після закінчення ВПШ Швайка з урахуванням його педагогічної і партійної освіти, а також власного бажання, отримав призначення у рідне село на посаду секретаря парткому колгоспу, який ще з часів комнезаму носив ім’я Ярослава Гашека, оскільки першим його головою став дід Йосипа Швайки, який був особисто знайомий з чеським письменником до того, як Гашек звільнився з полону і виїхав у Київ, де знайшов постійне мешкання в готелі «Прага» на вулиці Володимирській, 36, майже навпроти будівлі Київської губернської земської управи - трохи навскіс.

Приїжджаючи до Києва, Йосип Швайка завжди зупинявся у другому корпусі готелі «Театральний» на вулиці Володимирській, 36, колишній «Празі», який ще мав назву «Мелодія», розташованому майже навпроти колишньої будівлі Київської земської управи (навскіс), яку наразі займав Комітет державної безпеки Української РСР, телефонував майору Бузині, і його поїздка в столицю України неодмінно закінчувалася їхньою спільною вечерею в апартаментах, які у 1916-1918 роках служили помешканням видатного чеського письменника Ярослава Гашека.

«Щось є глибинне та езотеричне у тому, що капрал австро-угорської армії Ярослав Гашек, - згадавши про свого студентського приятеля, вдався до роздумів майор Бузина, - героїчно воюючи проти російських військ, 1915-го року добровільно здався в російський полон, ледь не в той день, коли до німецького полону втрапив підпоручник лейб-гвардії Його Імператорської Величності Семенівського полку Михайло Тухачевський, потім переїхав до Києва і 1916-го року оселився в готелі «Прага», тепер це другий корпус готелю «Театральний» і називається він «Мелодія», де написав повість «Бравий вояк Швейк у полоні» і вікопомного 1917-го року опублікував її у київському видавництві «Slovanskи vydavatelstvi», коли Михайло Тухачевський ще перебував у німецькому полоні, через вісімдесят років, здається, після з’яви «Шельменка-денщика», побратима Швейка, - немає значення, читав Гашек Квітку-Основ’яненка чи ні: спільність долі народжує однакові характери, - і де отепер в колишніх апартаментах Ярослава Гашека мене чекає мій друг Йосип Швайка, який, напевно, і знає відповідь на сакраментальне запитання, чому Ярослав Гашек здався у полон майже водночас, коли перед австрійськими вояками підняв руки гору підпоручник лейб-гвардії Михайло Тухачевський 20), який потім разом з Ярославом Гашеком буде воювати проти чехо-словаків на Волзі, сукупно з ним встановлювати революційні порядки в місті Бугульма Казанської губернії, залишить його в Бугульмі на посаді коменданта, щоб виступити на боротьбу проти повсталих тамбовських селян, і з допомогою гострих шабель, шибениць і отруйних газів придушить повстання, і згодом стане Маршалом Радянського Союзу. І що з того потім вийде, позаяк мій друг Йосип Швайка закінчив Вищу партійну школу при ЦК КПУ і вивчив напам’ять роман Ярослава Гашека «Пригоди бравого вояка Швейка» безсмертний твір Леніна «Цінні визнання Питирима Сорокіна», але, либонь, не зможе, чи зможе? втаємничити мене сьогодні у метафізичний збіг подій і обставин, чому тріумфальна хода світової революції, з Петрограду, і молодецького вояка Швейка, з Києва, почалася водночас і яка сила поєднала долі Михайла Тухачевського і Ярослава Гашека, оскільки своєю настирливістю і занадто афективним розумінням покладених на нього обов’язків позаштатного помічника органів КДБ агент «Рамзай» може перешкодити нашій традиційній здибанці, якій не перешкодила навіть загроза з приводу розгляду на партійних зборах персональної справи члена КПРС майора Івана Бочонкіна», - так роздумував майор Бузина, вирішуючи, реагувати на дзвінок ймовірного абонента, яким міг бути агент «Рамзай», чи залишити його без уваги.

Телефон замовк, потім знову задзеленчав.

Як і кожен справжній чекіст, майор Бузина службові інтереси ставив на перше місце, не боявся ніяких труднощів і перепон, був здатен вийти з найскрутнішого становища, тому рішуче лівою рукою підняв слухавку і приклав її до лівого вуха. Так вимагала інструкція щодо користування телефонним зв’язком в КДБ УРСР і його органах на місцях, щоб права рука залишалася вільною і нею можна було записувати все те, що скаже співрозмовник (для шульг - навспак). На столі мав лежати щоденник з розгорнутою на потрібній сторінці датою.

- Чую, кажіть, - твердо мовив Олексій Григорович у мікрофон, очікуючи чергової каверзи від свого загалом лепського, але в окремішніх випадках занадто ініціативного і заповзятого агента «Рамзая».

- У якому році Пилип Македонський переміг римлян? - зрапта почув він у слухавці замість привітання незнайомий металічний голос.

«Здається, не «Рамзай»? Той би не дозволив екзаменувати майора держбезпеки в такий спосіб, хай і стерво», - подумав майор Бузина, не зовсім впевнено пригадуючи, хто такий Пилип Македонський і коли він воював супроти римлян.

Після невеликої паузи співрозмовник на протилежному кінці дроту продовжив:

- Я відчуваю, що ви не готові відповісти на це запитання, тому з такою неохотою піднімаєте слухавку свого службового телефону і мовчите, не бажаючи визнати свою необізнаність, хоча, за вірогідними даними, середню школу ви закінчили з золотою медаллю?

«Швайка!» - радо відзначив майор Бузина і заперечливо кинув у рурку:

- Нічого подібного. Тобто, середню школу я, справді, закінчив з золотою медаллю, але уточніть, за яким літочисленням треба рахувати?

- Юліанським.

- Тоді, якщо скласти і поділити, у підсумку вийде, що Пилип Македонський переміг римлян за 389 років до народження Юліана.