Тринадцятий місяць: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Капітан Майоренко мовчав.

- Ти, Левку, кінчай свої манси і не забивай нам баки тралі-валі, - сердито продовжував майор Бочонкін. - Питання серйозне. Я хочу знати усю правду про провокацію, яку лише ти міг влаштувати, либонь!

- Ванику, бігме, яка провокація? Не ся юши і не ставай цапа! Від екскурсу ся повертаю до дискурсу - се ніякий не компльот ¹³⁾ проти тебе, як ти гадаєш, а звичайнісінький оперативний експеримент, у якому «наосліп» тобі ся довело взяти участь. Чи не вчили пана-товариша Бочонкіна у Мінському на Вищих курсах, що головними вимогами оперативного експерименту, як меттди пізнання в аґентурно-оперативній діяльності, є чистота проведення заходу і забезпечення конспірації?! Инакше потрібного результату не досягнеш, чи, ще гірше - ся трапить помильний вислід. Повідай, що далі було, коли усі члени рабинату розійшлися?

- Експеримент?! - обурився майор Бочонкін. - Я що тобі - собака академіка Філатова?

- Ніт же, - академіка Павлова, - доброзичливо поправив майор Нежердецький. - Академік Філатов на собаках не експериментував, він лікував очні хвороби у місті Гаджибеї, яке помилково називають Одеса, а свої методи лікування випробовував на мавпах. То Іван Петрович Павлов перевіряв умовні рефлекси на собаках в Ленінґраді. Ся угамуй і не розпускай мукоїди. Товариство хоче, аби ти повідав, що далі було, коли усі левіти ся розійшли, заєдно з ними і я, а ти ся залишив з віце-колонелем Довбачем і женералєм Свєтковим?

Майор Нежердецький налив з графина шкляник води і подав майорові Бочонкіну. Майор Бочонкін випив одним духом не подякувавши.

- Розійшлися, проголосувавши за поновлення майора Бочонкіна в лавах КПРС? - уточнив майор Бузина.

- Так, - відповів майор Нежердецький. - Партком одностайно поновив Івана Демидовича в лавах, і я усією душею вотував за се рішення, хоча членом парткому не є. А що було потім?

- Левіти, шановний Левко, кривосуду не чинять, рішення ухвалюють у чіткій відповідності з нормами Тори і Талмуду і двічі по одному питанню ніколи не голосують, - показав зуби майор Бочонкін. - Це ж тобі не хуйо-мойо і не хаміль-шаміль, а Комуністична партія! Розум, честь і совість! Я в неї вступив у забої, на передовій трудового фронту ще до КДБ! Я працював шахтарем, а не протирав яйцями штани по кабінетах, як деякі! - У майора Бочонкіна заходив живчик на скроні.

- Сількісь-сількісь, - не став сперечатись майор Нежердецький, - хай буде гречка: ти не протирав яйцями штани по кабінетах, як деякі, а працював в забої. Вугілля добував? Хоч инколи дрібне, але завсіди - перевиконуючи?

- Перевиконуючи, завсіди.

- Іносе, вірю, так і запишемо, - примирливо віднотував майор Нежердецький. - Розповідай, як Довбач ся викручував із цієї халепи, в яку ти його вмочив.

- Не я, а, підозрюю, ти, - уточнив майор Бочонкін. І, потроху заспокоюючись, почав розповідати:

- Коли всі розійшлися, я питаю у Трьох-Де: «Як же так все вийшло, Дмитре Денисовичу? Ви не уявляєте, які почуття я переживав, коли мої товариші по партії і чекістській діяльності ухвалили одностайне рішення про вилучення мене зі своїх рядів у якості члена! Я маю право чи не маю права?»

«Борман» відповідає: «Само главно, ви не переживайте. В 37-му році вас, Іване Демидовичу, без суда і слідства за вироком «особого совєщанія» чи «тройки» розстріляли б, а потім десь через тридцять років за рішенням Верховного Суду на підставі висновку органів КДБ про незаконність вироку посмертно б реабілітували. Ми ж розібралися за п’ять хвилин, своє рішення, само главно, привести «в ісполнєніє» не встигли і вас реабілітували. Радійте, що зараз ми живемо в умовах відновлення ленінських принципів партійного життя, соціалістичної законності і радянської демократії, і наше засідання фатально для вас не закінчилось, само главно. Почувайтесь і далі членом нашої ленінської партії».

І сміється ось так, - Бочонкін закинув голову назад і показав, як засміявся зі схлипами секретар парткому Дмитро Денисович Довбач. - Де ще ви бачили такого довбойоба?

Безмаль, такого довбойоба ніхто з присутніх не зустрічав, тому запитання майора Бочонкіна залишилось без відповіді.

Старший лейтенант Майоренко взяв в руки Біблію, вийняв закладку, знайшов у ній місце про Онана і відтак сказав:

- А ось Онана, сина Юди, було вбито без суда і слідства лише за те, - даремно ти, Левку, скалиш зуби, - що своє насіння він спускав буцімто не туди, куди належить, і усі вважають його родоначальником онанізму, хоча це історична помилка, яку до цього часу, на жаль, не виправлено. Може, сьогодні після роботи розглянемо питання про реабілітацію Онана в ганделику «Під булавою», подалі від «Бормана» і вже без участі Сороки, ой, лихо, не Петрусь? А заодно і відзначимо успішне закінчення оперативного експерименту та реабілітацію майора Бочонкіна? Як ти, Олексію Григоровичу?

- Чому б і ні? Приймається, - погодився майор Бузина. - Тільки за булаву триматися не будемо і подалі від «Хвилинки». А то там нас уже по імені і по батькові знають. Я, коли останній раз заходив і шинкарка до мене привіталась: «Олексію Григоровичу», - поворушив мізками: «Чи не агентура нашого Кальтенбруннератут працює?»

- Полковника Кондратьєва, начальника відділу внутрішньої безпеки?

- Так, «шістки» - відділу внутрішньої безпеки, - підтвердив майор Бузина.

Усі помовчали, роззираючись на стелю, стіни, двері.

Раптом клацнула клямка і в отворі дверей з’явився старший лейтенант Спірохін. Усі подивились за спину старшого лейтенанта Спірохіна - чи не один. Спірохін був один. Він уважно роздивився притихлих присутніх і, завбачивши майора Нежердецького, запитав:

- Що це ви тут зібрлалися?

- Проводимо оперативну нараду, товаришу стра… старший поручнику. Не можемо виробити спільну позицію. Майор Бочонкін каже, що людина походить від мавпи, - майор Нежердецький оглянув старшого лейтенанта Спірохіна знизу вгору і згори вниз, - а капітан Майоренко стверджує, що першого чоловіка було зліплено з глини.

- А ви якої думки? - поцікавився старший лейтенант Спірохін.

- Я стою на тому, що ріжні люди походять від ріжних мавп, незалежно від раси і національности, гм…, гм… хоча вийнятки з сього правила, на думку Олекси Григоровича, бувають: одні походять від макак, иньші від шимпанзе, ще иньші від горил.

Старший лейтенант Спірохін глянув на майора Бузину.

Той поважно кивнув головою: