Пластусів щоденник: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

А за тими вушками у Тосі дві чорні кіски.

Таких кісок нема ні в кого. Вони дуже гарні. Стирчать в різні боки, а на кінцях у них бантики.

На свята ці бантики бувають червоні або зелені, а в будень завжди темно-сині. Сьогодні вранці я навіть посварився з отою дурною гумкою-мишкою через Тосині кіски. Гумка-мишка сказала, що Тосині кіски — отакі, як у неї, гумки-мишки, хвостик.

— Що ти кажеш? Який хвостик?

— Еге ж, хіба ти не чув, як Бронек з останньої парти гукав на перерві, що Тосині кіски — це «мишачі хвостики»?

Я страшенно розсердився, стиснув кулаки та як гримну:

А хіба в тебе коли небудь був червоний, зелений або синій бантик на кінці хвостика?!.

Тут гумка-мишка перелякалась.

— Ні, не було в мене бантика! — забелькотіла вона.

— От бачиш, — кажу їй, — то чого ж ти чванишся? Тосина кіска це і є Тосина кіска, а не твій хвостик! Тосині кіски завдовжки з палець і завтовшки з палець, а на кінцях у них бантики: червоні, зелені або темно-сині!

Отак сварюся я з гумкою-мишкою, аж гульк, — сидить Тося і схлипує. Я вже виставив ногу з пенала, щоб бігти до неї потішити, коли надійшла вчителька й питає:

— Чого ти плачеш?

А Тося у відповідь:

— Через мишачі хвостики…

Вчителька засміялась і каже:

— Знаєш, Тосю, найкраще їх обстригти, волоссячко підросте, буде ще краще, і тоді вже ніхто не сміятиметься з твоїх кісок.

Другого дня, тільки визирнув я з пенала — бачу: у Тосі кісок вже нема! Спершу шкода мені стало, а потім дивлюся: у Тосі гривка, волоссячко акуратно підстрижене і таке чисте, пухнасте, — Тосі навіть більше личить, ніж кіски. Я показав носа тій дурній гумці-мишці та й гукаю:

— От бачиш!!! Немає вже у Тосі мишачих хвостиків!..

Про мого бідного носа та бруднулю Зосю

Сьогодні сіла біля нас нова учениця.

Та дівчинка така ж мала, як і Тося. Отож вона сидітиме з нами на першій парті. Звуть її Зося.

Як тільки Зося сіла біля Тосі, вона відразу ж зазирнула до нашого пенала.

Я висунув голову, щоб краще роздивитись Зосю, а вона грюк кришкою — і придушила мені носа.

Стільки разів Тося зачиняла пенал і ніколи, ніколи не придушувала мені носа. Я гірко заплакав.

Тося, напевно, почула це, бо відкрила пенал, вийняла мене та аж за голову схопилася.

А Зося — та аж качається по парті від сміху!

Ніс у мене був сплющений, як коржик, дірочками догори.

Але Тосі стало мене шкода. Вона взяла трохи червоного пластиліну і наліпила мені ніс, ще більший, ще кращий, ніж був. Коли я повернувся до пенала — всі мені заздрили.

Потім Зося попросила у Тосі олівця. Олівцеві зовсім не хотілося йти до тієї Зосі, але Тося вийняла його, віддала новій подружці й закрила пенал.

Я вмостився на своєму щоденнику і задрімав. Аж тут чую крізь сон — хтось зойкає.