Пластусів щоденник: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

А чорнильниця — бур… бур… розгнівалась та як заверещить:

— Шановний Пластусю, гляди краще свого носа! Не лізь не в своє діло, бо побачиш і на носі чорнило.

А мені байдуже, я знов своє кажу, ще чемніше, що Тося плаче і плаче через оті ляпки, нехай чорнильниця щось радить.

А чорнильниця на те:

— Тося твоя плаксуха, через те і ручка її не слуха. Нехай вчиться гарно писати, тоді й ляпки не будуть сідати!

Я подякував чорнильниці за пораду, вклонився поштиво, шаркнув лівою ногою праворуч, шаркнув правою ліворуч і повернувся до пенала.

А там усі відразу в сміх! Та хи-хи-хи!

— Гляньте, гляньте, людоньки милі, у Пластуся ніс у чорнилі!

Придивився я в блискуче перо, а мій гарний ніс, якого я завжди так старанно витираю, весь чорний-чорний…

Правду сказала чорнильниця…

Про витирачку

А тут повертається до пенала ручка… Чорнило з пера так і капає.

Забруднився олівець, забруднилася гумка-мишка, забруднилися пера, — наче в пеналі жили самі нечупари.

А я сміюся з них, аж захлинаюсь.

— От бачите, не глузуйте з чужої біди!

Взяла Тося олівець і забруднила собі пальці. Заглянула до пенала й схопилась за голову.

Це вже було занадто.

— Ну шо робити з цим чорнилом?

Але Тося на все знайде раду.

Покликала на допомогу нитку, голку і блискучий наперсток. Взяла гарненькі кольорові клаптики.

Шила… шила… вирізувала. Отак і пошила витирачку для ручки.

А ця витирачка, як книжечка. Дві сторінки голубі і дві червоні, а бережки порізані зубчиками.

Всі в пеналі закричали: кожен хотів, щоб вона жила біля нього. Я теж кричав: «Хочу, щоб жила біля мене!» Але Гося сказала: «Витирачка мешкатиме в куточку, під пером».

І тепер, коли ручка повертається на своє місце, витирачка зразу чистить перо, аж поки воно не заблищить, як золото.

Тепер чорнило вже нікому не забруднить носа, не заплямує бока.

Яка ж наша Тося розумна!

Тося, Бронек і мишачі хвостики

Тепер я повинен трохи написати про Тосю.

У Тосі голубі очі — такі, як у мене.

Носик у Тосі — не такий великий та червоний, як мій. звичайний собі носик, але непоганий. У Тосі два вушка — не такі гарні й відстовбурчені, як мої, але теж непогані.