Остання збірка: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Те саме, але вдвічі більше

У Нью-Йорку дзвінок у двері завжди лунає саме в ту мить, коли ви зручно вмостилися на дивані, щоб трохи подрімати. Справді сильна особистість, людина мужня й упевнена в собі скаже: «До біса всіх, мій будинок — моя фортеця, а телеграму можна підсунути під двері». Але якщо ви схожі за характером на Едельштайна, то подумаєте, що, очевидно, блондинка з квартири 12С прийшла позичити молотого перцю. Або, можливо, якийсь божевільний продюсер вирішив зняти фільм за листами, що їх ви надсилаєте матері до Санта-Моніки. (Власне, чому б і ні? Адже вони часом знімають фільми й за значно гіршими матеріалами?)

Однак цього разу Едельштайн твердо вирішив не реагувати на дзвінок. Лежачи на дивані із заплющеними очима, він голосно вимовив:

— Я нікого не чекаю.

— Я знаю, — відгукнувся голос по той бік дверей.

— Мені не потрібні енциклопедії, щітки й сухі сніданки, — сухо повідомив Едельштайн. — Що б ви мені не запропонували, в мене це вже є.

— Послухайте, — відповів голос. — Я нічого не продаю. Я хочу вам дещо дати.

Едельштайн посміхнувся тонкою сумною посмішкою мешканця Нью-Йорка, котрому добре відомо: коли вам приносять у дарунок пакет, на якому не стоїть позначка: «Накладний платіж-20 доларів», то це означає, що гроші з вас сподіваються виманити якимось іншим способом.

— Приймати будь-що безкоштовно, — сказав Едельштайн, — я тим більше не можу собі дозволити.

— Але це справді безкоштовно, — підкреслив голос за дверима. — Я маю на увазі, що це нічого не коштуватиме вам ані зараз, ані згодом.

— Мене це не цікавить! — заявив Едельштайн, захоплюючись твердістю свого характеру.

Голос не відгукнувся. Едельштайн вимовив:

— Якщо ви й досі тут, то, будь ласка, ідіть.

— Шановний містере Едельштайн, — м'яко промовив голос за дверима, — цинізм — це просто одна з форм наївності. Мудрість — це проникливість.

— Він ще буде мене вчити, — звернувся Едельштайн до стіни.

— Гаразд, — сказав голос, — забудьте про все, що сталося й залишайтеся зі своїм цинізмом і расовими упередженнями. Зрештою, мені це теж не потрібно.

— Хвилиночку, з чого ви взяли, що я расово упереджений? — запитав Едельштайн.

— Не треба робити з мене дурня, — сказав голос. — Якби я збирав гроші для юдейської церкви Гадаса або продавав ізраїльські облігації, ви поставилися б до мене зовсім інакше. Але я такий, як є, тож вам доведеться змиритися з моїм існуванням.

— Не так швидко, — сказав Едельштайн. — Наскільки я розумію, ви — просто голос по той бік дверей. Ви можете виявитися католиком, адвентистом сьомого дня або навіть юдаїстом.

— Ні, ви знали, — відповів голос.

— Містере, присягаюся...

— Не має значення. Мені часто доводилося стикатися з чимось подібним. До побачення, містере Едельштайн.

— Зачекайте, — буркнув Едельштайн.

У душі він лаяв себе останніми словами. Скільки разів потрапляв у пастки, які закінчувалися, наприклад, купівлею за 10 доларів ілюстрованого двотомника «Сексуальна історія людства», що його, як зауважив друг Манович, можна придбати в першій-ліпшій книжковій крамниці за $2,98!

Однак голос мав рацію. Едельштайн якимось чином знав, що має справу не з євреєм.

Тепер він піде думаючи: «Ці євреї вважають себе кращими за інших!..» Потім він поділиться своїми враженнями з іншими на матчі «Лосів» чи «Лицарів Колумба», і на репутації євреїв з'явиться нова чорна пляма.

«У мене слабкий характер», — сумно подумав Едельштайн. А вголос вимовив:

— Гаразд, заходьте! Але попереджаю від самого початку: нічого купувати не збираюся.

Він змусив себе підвестися і зробив крок до дверей, але зупинився, тому що голос відповів: «Дуже дякую», і одразу після цього виник чоловік, що пройшов крізь вхідні двері, замкнені на два замки.

Чоловік був невисокий, зі смаком одягнений у сірий в тонку білу смужку костюм. Його міцні черевики з кордовської шкіри були начищені до блиску. Він був темношкірий, а в руках тримав чорний кейс. Чоловік переступив через двері Едельштайна так, немов вони були зроблені із застиглого повітря.