Остання збірка: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— У мене за спиною його нема, — відповів Артур, повертаючись так, щоб знову стати обличчям до Нельзевула. — Мені потрібна додаткова інформація. — Він прибрав невимушену позу, обпершись об невидиму поверхню, випромінювану крейдовими лініями.

— І ви повинні пообіцяти, що, коли я віддам драст, дасте мені спокій.

— Звісно, — радо погодився Нельзевул. — Так чи інакше я маю право висловити лише одне бажання. От що, давай-но я заприсягнуся великою клятвою Сатани. Вона, як тобі відомо, абсолютно непорушна.

— Сатани?

— Це один із наших перших президентів, — пояснив Нельзевул із побожним видом. — У нього служив мій прадід Вельзевул. На жаль... Втім, ти й сам усе знаєш.

Нельзевул заприсягся великою клятвою Сатани, і це було величне видовище. Коли він замовк, блакитні клуби туману в кімнаті оповили по краю червоні смуги, а контури гігантської сулії зловісно колихалися у тьмяному світлі. Навіть у своєму легкому одязі Артур обливався потом. Він шкодував, що не народився холодильним демоном.

— От так, — сказав Нельзевул, розпрямляючись на весь зріст посередині кімнати й обвиваючи хвостом зап'ястя. Очі його світились дивним вогнем — відблиском спогадів про колишню славу.

— То яка інформація тобі потрібна? — запитав Нельзевул, крокуючи з боку в бік перед п'ятикутником і тягнучи за собою хвіст.

— Опиши мені цей драст.

— Ну, він такий важкий, і не надто твердий...

— Може, це свинець?

— ...і жовтий. Золото...

— Гм, пробурмотів Артур, втупившись у сулію. — А він ніколи не буває сірим або, скажімо, темно-бурим?

— Ні. Він завжди жовтий. Іноді з червонуватим відтінком.

Отже, таки золото. Артур почав задумливо розглядати лускате створіння, що з погано прихованим нетерпінням крокувало по кімнаті. П'ять тонн золота. Це коштуватиме ...

Ні, краще про це не думати. Це неможливо.

— Це забере трохи часу, — сказав Артур. — Років шістдесят-сімдесят. Давайте домовимося: я повідомлю вам одразу, як тільки...

Нельзевул перервав його вибухом гомеричного реготу. Очевидно, Артур зачепив його рудиментарне почуття гумору, тому що чудовисько, обхопивши коліна передніми лапами, аж скавчало від сміху.

— Років шістдесят-сімдесят! — проревіло воно, захлинаючись. Сулія затремтіла, і навіть стіни п'ятикутника ніби сколихнулися. — Даю тобі шістдесят-сімдесят хвилин! Інакше — пляшка!

— Хвилиночку, — проговорив Артур з найвіддаленішого кута п'ятикутника. — Мені не так багато треба... Зачекайте!

Його щойно осяяла рятівна думка. То була, без сумніву, найкраща думка в його житті. До того ж його власна.

— Мені потрібна точна формула закляття, з допомогою якого ви мене викликаєте, — заявив Артур. — Я маю упевнитися в центральному офісі, що все в порядку.

Чудовисько оскаженіло й почало сипати прокльонами. Повітря потемніло, в ньому з'явилися червоні смуги. У тон голосу Нельзевула співчутливо забряжчала сулія, а сама кімната, здавалося, пішла кругом. Однак Артур Гамет твердо стояв на своєму. Він терпляче сім чи вісім разів пояснив, що ув'язнювати його в сулії марно — тоді Нельзевул напевно не одержить золота. Усе, що від нього вимагають, — це формула, і без неї, безумовно, не...

Зрештою йому повідомили формулу.

— І без фокусів мені! — прогримів на прощання Нельзевул, обома руками і хвостом вказуючи на пляшку.

Артур мляво кивнув і знову опинився у своїй кімнаті.

Наступні кілька днів пройшли в гарячкових пошуках по всьому Нью-Йорку. Деякі складники магічної формули неважко було придбати, наприклад, гілку омели у квітковому магазині або сірку. Складніше виявилося знайти могильну землю та ліве крило кажана. Справжньою проблемою було розшукати руку, відтяту у мерця, що загинув від рук убивці. Нарешті Артур купив її у спеціалізованій крамниці для студентів-медиків. Продавець дав гарантію, що небіжчик, якому вона належала, помер насильницькою смертю. Втім, Артур підозрював, що продавець просто намагається його розважити, але з цим нічого не можна було вдіяти.

Серед іншого він придбав і велику скляну сулію, і до того ж дуже дешево. „Усе ж мешканці Нью-Йорка мають деякі переваги», — подумав Артур. — Схоже, за гроші тут можна купити все — буквально все».

За три дні всі матеріали були закуплені, і на третю ніч, ближче до дванадцятої, він розклав їх на підлозі своєї квартири. У вікно світив місяць — три чверті від повні, але щодо місячної фази у магічній формулі не було чітких вказівок, тож, схоже, ніяких проблем виникнути не повинно. Артур накреслив п'ятикутник, запалив свічки та ладан і почав читати слова закляття. Він сподівався, що, правильно виконуючи всі вказівки, зможе зачарувати Нельзевула. Його єдиним бажанням було, щоб чудовисько дало йому спокій — раз і назавжди. І Артур не бачив, що могло б завадити йому втілити свій план.

Коли він промовив слова закляття, кімнату оповив блакитний туман, і невдовзі Артур побачив щось у центрі п'ятикутника.