Остання збірка: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Хвилинку, будь ласка, зачекайте хвилинку, — заблагав Едельштайн. Він звернув увагу, що надто сильно стиснув руки, а його серце калатає так, що от-от вистрибне з грудей.

Відвідувач зупинився і став нерухомо за метр від дверей. Едельштайн знову набув здатності дихати. Він сказав:

— Вибачте, у мене щойно була галюцинація...

— Показати, як це роблю, ще раз? — поцікавився гість.

— О Боже, звісно, ні! Отже, ви справді пройшли крізь двері! Господи я таки вскочив у халепу!

Едельштайн важко опустився на диван. Гість присів на стілець.

— Що все це означає? — прошепотів Едельштайн.

— Я користуюся цим прийомом, щоб зберегти час, — пояснив гість. — Крім того, це зазвичай переконує недовірливих. Мене звуть Чарлз Ситвел. Я технічний представник Диявола у цьому регіоні...

Едельштайн одразу йому повірив. Він спробував пригадати якусь молитву, але на думку йому спадала лише та, що її він промовляв перед сніданком у скаутському таборі, коли був хлопчиком. Навряд чи вона допоможе. Він ще пам'ятав «Отче наш», але то була молитва не з його релігії. Може, спробувати віддати салют прапорові...

-Не допоможе, — сказав Ситвел. — Не хвилюйтесь, мені не потрібна ваша душа і я не збираюся вдаватися до жодного із старомодних трюків.

— Як я можу вам повірити? — запитав Едельштайн.

— Поміркуйте самі, — відповів Ситвел. — Розгляньмо лише воєнний аспект. Останні п'ятдесят років — це майже суцільні повстання і революції. Для нас це означає безпрецедентний приплив проклятих душ американців, в'єтконгівців, нігерійців, марокканців, індонезійців, південноафриканців, росіян, індійців, пакистанців та арабів, а також євреїв. Вибачте, я не хотів вас образити. Крім того, ми приймаємо більше, ніж звичайно, китайців, а нещодавно розпочали великі операції на південноамериканському ринку. Чесно кажучи, містере Едельштайн, у нас перебір з душами. Якщо цього року почнеться ще одна війна, боюсь, нам доведеться оголосити амністію по дрібних гріхах.

Едельштайн опанував себе.

— Отже, ви з'явилися не для того, щоб забрати мене до пекла?

— О Дияволе! Звісно, ні! — промовив Ситвел. — Я ж вам сказав: усі кола пекла переповнені!

— Тоді навіщо ви тут?

Ситвел поклав ногу на ногу й нахилився уперед.

— Містере Едельштайн, ви повинні розуміти, що пекло у якійсь мірі нагадує гігантські земні концерни, такі як U.S.Steel або I.Т.&Т. У нас величезний обсяг операцій і більш-менш монопольне становище на ринку. Як і кожна справді велика корпорація, ми піклуємося про суспільне благо і дбаємо про свою репутацію.

— Логічно, — зауважив Едельштайн.

— Але, на жаль, на відміну від Форда, ми не можемо засновувати фонди й роздавати стипендії та гранти. Люди цього не зрозуміють. З тієї самої причини ми не можемо зводити міста майбутнього або боротись із забрудненням довкілля. Ми навіть не можемо збудувати греблю в якому-небудь Афганістані без того, щоб хтось не поцікавився нашими мотивами.

— Я розумію ваші труднощі, — визнав Едельштайн.

— І все ж ми хочемо робити щось корисне. Тому час від часу, а особливо зараз, коли справи йдуть настільки добре, ми роздаємо невеликі премії обраному числу потенційних клієнтів.

— Клієнт? Я?

— Ніхто не називає вас грішником, — заспокоїв Ситвел. — Я сказав «потенційних», а це означає усіх.

— І що ж це за премії?

— Три бажання, — жваво вимовив Ситвел. — Це традиційна форма.

— Давайте розберемося, чи все я вірно зрозумів, — попросив Едельштайн. — Отже, ви виконаєте три будь-які мої бажання? Без оплати? Без жодних прихованих «якщо» й «але»?

— Одне «але» буде, — попередив Ситвел.

— Я так і знав, — зітхнув Едельштайн.

— Це досить проста умова. Що б ви не побажали, ваш найзаклятіший ворог отримає вдвічі більше.