Остання збірка: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

На виході з банку він зіткнувся з Мановичем, чиє обличчя випромінювало одночасно переляк, збентеження і захват.

Едельштайн поспішив додому раніше, ніж Манович встиг заговорити з ним. Решту дня він промучився болем у животі.

Ідіот! — картав він себе. — Попросив лише жалюгідні двадцять тисяч! А Мановичу дісталося сорок!

Від досади людина може померти.

Едельштайн впадав то в апатію, то у гнів. Біль у животі не вщухав — схоже на виразку. Як усе несправедливо! Він заганяє себе в могилу, думаючи про Мановича!

— Так!

Аж тепер Едельштайн зрозумів, що Манович справді його ворог, і думка про те, що він власними руками збагачує свого ворога, буквально убивала його.

Він сказав собі: «Едельштайне, будь розумним. Так далі не можна. Треба подбати про задоволення».

Але як?

Він ходив з кутка в куток по своєму помешканню. Біль явно свідчив про виразку, що ще це могло бути?

І раптом прийшло осяяння. Едельштайн зупинився. Його очі безумно забігали, і, схопивши блокнот та олівець, він взявся до обчислень. Закінчивши, відчув полегшення і збудження. Вперше після візиту Ситвела він був щасливий!

Він підвівся і голосно вимовив:

— Я бажаю триста кілограм ів рубаної курячої печінки!

За п'ять хвилин почали прибувати пластикові контейнери з печінкою.

Едельштайн з'їв кілька гігантських порцій рубаної курячої печінки, кілька кілограмів поклав у холодильник, а решту продав за півціни постачальникові, заробивши на цьому 700 доларів. Ще близько 30 кілограмів, що лишилися непоміченими, забрав двірник. Едельштайн від душі сміявся, уявляючи собі Мановича, по шию заваленого печінкою.

Його радість була недовгою. Він довідався, що Манович залишив п'ять кілограмів для себе (у нього завжди був гарний апетит), три кілограми подарував симпатичній маленькій удові, на яку хотів справити враження, а решту продав постачальникові з тридцятивідсотковою знижкою, заробивши на цьому 2000 доларів.

«Я недоумок, дебіл і кретин, — думав Едельштайн. -За хвилинне задоволення я віддав бажання, яке коштує, за найскромнішими оцінками, сто мільйонів доларів! І що я з цього маю? Кілограм рубаної курячої печінки, кількасот доларів і вічну дружбу з двірником!»

Залишалося одне бажання.

Тепер треба було витратити це останнє бажання напрочуд мудро. Йому слід попросити те, чого він, Едельштайн, прагне всім серцем і чого зовсім не хочеться Мановичу.

Минав четвертий тиждень. Одного дня Едельштайн усвідомив, що термін наближається до кінця. Він виснажив свій мозок, але при цьому лише підтвердив свої найгірші підозри: Манович любить усе те, що любить він сам: замки, жінок, гроші, автомобілі, відпочинок, вино, музику, їжу... Все, що він називав, Мановичу теж подобалося.

Потім він згадав: за дивним вибриком смакових уподобань Манович не терпів локшини.

Але Едельштайн теж її не любив у жодному вигляді.

Він молився:

— Великий Боже, володар Пекла і Небес. У мене було три бажання, і два з них я використав найжалюгіднішим чином. Боже, я не хочу бути невдячним, але скажи мені, коли людині забезпечують виконання трьох бажань, чи може вона зробити що-небудь гарне для себе, не поповнюючи при цьому кишень Мановича, найзапеклішого ворога, котрий завиграшки одержує всього удвічі більше?

Минала остання година. Едельштайн був спокійний як людина, яка приготувалася зустріти свою долю. Він зрозумів, що ненависть до Мановича була марною, не гідною його. З новою і приємною безтурботністю він сказав собі: «Зараз я попрошу те, що потрібно особисто мені, Едельштайну».

Едельштайн підвівся і випростався.

— Це моє останнє бажання. Я надто довго був одинаком. Мені потрібна жінка, з якою я можу одружитися.

Вона має бути один метр шістдесят сантиметрів на зріст, важити близько шістдесяти кілограмів, мати гарну статуру і, звісно, природне світле волосся. Вона повинна бути розумною, практичною, закоханою в мене, певна річ, єврейкою, але чутливою і мати почуття гумору...

Раптом мозок Едельштайна запрацював на повну потужність!

— А особливо, — додав він, — вона має бути... не знаю, як би це точніше висловити, межею і максимумом того, чого я хочу й можу — зокрема, в суто сексуальному розумінні. Ситвеле, ви зрозуміли, що я маю на увазі? Делікатність не дозволяє мені пояснити вам докладніше, але якщо справа того потребує...