Остання збірка: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Гарне, надійне джерело доходу, — сказав Грегор.

— Ми щось вигадаємо... -Ми?

Арнолд повернувся до своїх книг. Решта вечора пройшла в пошуках інших способів застосування порошку. Щоб зовсім не потонути в ньому, Грегорові довелося вигребти частину тангризу в хол.

Уранці сонце марно намагалося пробитися крізь вікна, вкриті сірим пилом. Арнолд підвівся й позіхнув

— Нічого немає? — запитав Грегор.

— Боюсь, що так...

Грегор пішов по каву. Коли він повернувся, власник будинку і двоє здоровенних полісменів з обличчями бурякового кольору про щось сперечалися з Арнолдом.

— Я вимагаю, щоб ви негайно забрали з мого холу свій пісок! — кричав власник.

— До того ж, — додав один із полісменів, — існує заборона на використання промислових установок у діловому районі.

— Це не промислова установка, — спробував заперечити Грегор. — Це Мелджійський Безплатний...

— А я сказав промислова! — відрубав поліцейський. -І наказую негайно припинити виробництво!

— У тому-то й проблема, — втрутився Арнолд, — що ми не можемо її вимкнути...

— Як це не можете вимкнути? — підозріливо запитав поліцейський. — Ви що, знущаєтесь? Я наказую вам вимкнути цю установку.

— Офіцере, клянуся...

— Слухай, розумнику. За годину я повернуся. Або ви до цього часу її вимкнете й заберете звідси все сміття, або я вручу вам повістку до суду!

Усі троє пішли.

Грегор і Арнолд поглянули один на одного, потім на Безплатного Виробника. Кімната була засипана тангризом до рівня столів, а сірій порошок усе сипався й сипався.

— Чорти б їх забрали! — сказав Арнолд на межі істерики. — Має бути якийсь вихід! Повинен бути ринок. Адже все це безплатне. Кожна крихта цього порошку безплатна, безплатна, безплатна!!

— Заспокойся, — втомлено промовив Грегор, витрушуючи з волосся сірий пил.

— Невже ти не розумієш? Коли отримуєш щось безплатно, та ще й в необмеженій кількості, то повинен бути якийсь спосіб його застосування. Усе це — безплатне...

Двері відчинилися, і до офісу зайшов високий худий чоловік у темному діловому костюмі. У руках він тримав невеликий складний прилад.

— Так, це тут, — вимовив він. Грегора осінила розпачлива думка.

— Це у вас лаксіанський ключ? — запитав він.

— Який ключ? Ні, навряд, — промовив чоловік. — Це реєстратор витоків.

— А... — протягнув Грегор.

— І, схоже, він привів мене до джерела проблеми, -строго відказав чоловік. — Мене звуть Гарстерс.

Він згріб пил зі столу Грегора, поглянув на останні показники свого приладу й почав заповнювати якийсь бланк.

— У чому річ? — запитав Арнолд.

— Я з міської енергетичної компанії, — відповів Гарстерс. — Учора від полудня ми реєструємо колосальний витік енергії з наших ліній.

— І цей витік відбувається звідси? — запитав Грегор.