Остання збірка: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Обличчя чиновника спохмурніло.

— Ви збираєтесь продавати що?

— Тангриз. У нас — Безплатний Виробник, і ми... Митник натиснув кнопку наручного телефону в себе на зап'ясті.

— Мені прикро, але ви повинні негайно залишити нашу планету.

— Але в нас є паспорти і візи!

— А в нас є закони. Ви мусите негайно залишити планету й забрати із собою вашого Виробника.

— Послухайте, — сказав Грегор, — але ж у вас дозволене вільне підприємництво?

— Виробництва тангризу це не стосується. Десяток танків виїхали на льотне поле й кільцем оточили зореліт. Митник вийшов зі шлюзу й почав спускатися трапом.

— Зачекайте! — розпачливо вигукнув Грегор. — Ви напевно остерігаєтесь нечесної конкуренції. Гаразд, візьміть Виробник від нас у подарунок!

— Ні! — стрепенувся Арнолд.

— Так! Відкопайте його й забирайте. Будете безплатно годувати бідних. Нам нічого не треба. При нагоді поставите нам пам'ятник!

Довкола зорельота зімкнулося друге кільце танків, над полем зависли бойові гелікоптери.

— Забирайтесь негайно! — закричав чиновник. — Невже ви сподіваєтесь продати тут хоч крихту тангризу? Озирніться довкола!

Вони озирнулися. Льотне поле було вкрите шаром сірого пилу. Неподалік стояли нефарбовані сірі будинки, за ними тягнулися похмурі сірі поля. Ще далі виднілися невисокі сірі гори.

З усіх боків, скільки сягав зір, усе було вкрите сірим тангризом.

— Ви хочете сказати, — почав Грегор, — що вся планета...

— Уявіть собі, — мовив чиновник, сходячи з трапа, — тут — прабатьківщина Старої Науки. Але завжди знайдуться дурні, які все зіпсують з допомогою її ж артефактів. А тепер вшивайтесь звідси! До речі, якщо коли-небудь знайдете лаксіанський ключ — повертайтеся і назвіть свою ціну.

Нечутна зброя

Здається, позаду хруснула гілка. Діксон озирнувся і встиг помітити темну тінь, що майнула серед кущів. Він завмер, пильно вдивляючись у зарості. Було зовсім тихо. Високо над головою ширяв, балансуючи у висхідних струменях повітря, якийсь птах, схожий на стерв'ятника, сповнений чекання й надії.

Раптом Діксон почув із кущів тихе нетерпляче гарчання.

Тепер він знав, що його переслідують. Досі це було лише припущення. Але розмиті, ледь помітні тіні були реальними. Вони не зачепили його на шляху до сигнальної станції, спостерігаючи і вирішуючи. Тепер вони готові спробувати діяти.

Він дістав з кобури зброю, перевірив запобіжник, вклав її назад у кобуру й покрокував далі.

З кущів знову почулося гарчання. Хтось терпляче його переслідував, імовірно, вичікуючи, коли він вийде із заростей чагарнику в ліс. Діксон посміхнувся сам до себе.

Ніхто не може заподіяти йому шкоди. У нього є зброя.

Без неї він ніколи не наважився б відійти так далеко від свого корабля. Ніхто не може дозволити собі просто так розгулювати чужою планетою. Але Діксон міг. У нього на поясі висіла зброя, потужніша за будь-яку іншу, — абсолютний захист від усього, що здатне ходити, плазувати, літати чи плавати.

Це — останнє слово у виробництві ручної зброї, найвище досягнення у сфері особистого захисту.

Це була зброя.

Він знову озирнувся. Менш як за півсотні метрів від нього з'явилися три хижаки. На відстані вони нагадували великих собак або гієн. Хижаки гарчали на нього й повільно наближались.

Діксон торкнувся зброї, але вирішив поки що її не використовувати. Ще встигне — нехай підійдуть трохи ближче.

Альфред Діксон був невисокий на зріст, але мав дуже широкі плечі та груди. У нього було світле волосся різного відтінку й світлі вуса із закрученими догори кінчиками, які надавали його засмаглому обличчю відвертого й суворого виразу.