Остання збірка: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Факт. Ось що я вам пораджу. На якійсь планеті живуть психи, які його їдять. Чому б вам...

— Ми воліємо продавати його як будівельний матеріал, — твердо сказав Грегор.

— Що ж, гадаю, ми можемо його купити. На дешеві конструкції завжди є попит. Пропоную, п'ятнадцять за тонну.

— Доларів?

— Центів!

— Ми подумаємо, — сказав Грегор.

Арнолд, почувши суму, глибокодумно кивнув і взявся рахувати.

— Припустимо, наша машина продукує десять тонн на день. І так щодня, рік у рік. Подивимося... — Він швидко перемножив цифри на своїй логарифмічній лінійці. — Виходить близько п'ятисот п'ятдесяти доларів на рік. Не забагатіємо, але буде з чого платити податки й оренду.

— Але машину не можна залишати тут, — сказав Грегор, занепокоєно поглядаючи на дедалі більшу купу тангризу.

— Звісно, не можна. Треба знайти вільне місце десь за містом, і нехай працює. Вони зможуть забирати порошок, коли схочуть.

Грегор зателефонував О'Тулу й повідомив, що готовий укласти угоду.

— Гаразд, — сказав О'Тул. — Ви знаєте, де розташований наш завод? Привозьте речовину в будь-який час.

— Нам привозити? Я гадав, ви самі...

— По п'ятнадцять центів за тонну? Ми й так робимо вам послугу, забираючи його. Так що доставка за ваш рахунок!

— Паскудно, — сказав Арнолд, коли Грегор поклав слухавку.

— Перевезення нам обійдеться...

— ...Набагато більше, ніж п'ятнадцять центів за тонну, — закінчив Грегор. — Ти, мабуть, таки вимкни цю штуку, поки ми не вирішили, що з нею робити.

Арнолд підійшов до Виробника.

— Подивимось... — сказав він. — «Щоб вимкнути, скористайтесь лаксіанським ключем».

Арнолд уважно вивчав передню панель машини.

— Вимикай, — сказав Грегор.

— Зачекай хвилинку...

— Вимкнеш ти її чи ні?

Арнолд випростався й криво усміхнувся.

— Це не так просто.

— У чому річ?

— Щоб вимкнути, потрібен лаксіанський ключ, а в нас його немає.

Наступні кілька годин Грегор і Арнолд гарячково обдзвонювали всю країну. Вони телефонували до музеїв, дослідницьких центрів, археологічних факультетів коледжів та інших закладів. Вони дзвонили всюди, де їм спадало на думку. Ніхто ніколи не бачив такого ключа й не чув, щоб його знаходили. У розпачі Арнолд зателефонував міжзоряному лахмітнику Джо у його заміський будинок.

— Ні, у мененемає такого ключа, — відповів Джо. — Інакше я нізащо не віддав би тобі Виробник майже задарма.

Партнери поклали слухавку й мовчки поглянули один на одного. Мелджійський Безплатний Виробник, гуркочучи, вивергав потоки нікому не потрібного порошку. Два крісла й батарея опалення сховалися під сірим шаром тангризу, з-під якого тепер виглядали лише столи.