Остання збірка: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Крім того, ми повинні дізнатися, — заявив інший, -чому всі місця різні, хоча між ними немає ніякої відстані.

Це була проблема. Зараз ти тут, потім ти там. І все. Ніякого пересування, ніякої причини. Ти просто в іншому місці.

— Зірки холодні, — вигукнув один.

— Чому?

— Треба піти до Відповідача.

Вони чули легенди, знали перекази. «Колись тут жив народ — такі як ми! — і вони Знали. І побудували Відповідач. Потім вони пішли туди, де немає місця, але багато відстані».

149

-Як туди потрапити? — скрикнуло немовля-дев'ятнадцятий, уже сповнене знання.

— Ми вирушаємо.

І вісімнадцять зникли. А один залишився, сумно дивлячись на нескінченні простори крижаної зірки. Потім зник і він.

— Давні перекази не обманюють, — прошепотів Моран. -

Це тут.

Вони вийшли з підпростору у вказаному в легендах пункті й опинилися перед зіркою, несхожою на всі інші. Моран знайшов для неї місце в класифікації, але це не мало жодного значення. Просто вона була не така, як інші.

Навколо зірки оберталася планета, не схожа на інші. Моран знайшов пояснення й цьому факту, але вони не мали жодного значення. Це була унікальна планета.

— Пристебніться, сер, — сказав Моран. — Я спробую приземлитися якомога м'якше.

Легко перестрибуючи з зірки на зірку, Лек дістався до Відповідача, поклав його на долоню й підніс його до очей.

— Отже, ти Відповідач? — промовив він.

— Так, — відгукнувся Відповідач.

— Тоді скажи мені, — попрохав його Лек, улаштовуючись зручніше в проміжку між зірками. — Скажи, хто я такий?

— Частковість, — сказав Відповідач. — Прояв.

— Облиш, — ображено пробурчав Лек. — Міг би вигадати щось краще... Тепер слухай. Мета мого народу — збирати багрянець і згрібати його на купу. У чому істинне значення цього?

— Твоє запитання не має сенсу, — сказав Відповідач. Він знав, що таке багрянець і для чого призначена купа.

Але пояснення цьому приховувалося у більшому поясненні. Без нього пояснити питання Лека було неможливо. А Лек не зміг поставити справжнє запитання.

Лек ставив й інші запитання. Але Відповідач не міг на них відповісти. Лек дивився на всі речі у вузькому значенні, виокремлюючи частину істини й відмовляючись бачити інше. Як пояснити сліпому сприйняття зеленого?

Відповідач і не намагався. Він не був на це розрахований.

Нарешті Лек зневажливо посміхнувся й пішов, перестрибуючи з зірки на зірку.

Одна з зірок, на яку він ступив, на секунду спалахнула, потім зменшила свій блиск до звичайного рівня.

Відповідач знав. Але, щоб отримати відповідь, треба було правильно сформулювати питання до нього. Відповідач міркував над цим обмеженням, поглядаючи на зірки — не великі й не малі — саме такі, як треба.

«Правильні запитання... Расі, яка збудувала Відповідач, варто було це врахувати, — думав Відповідач. їм варто було зробити певний допуск для семантичного нонсенсу й дозволити йому виходити за межі вузьких запитань».

Відповідачеві подобалося ставити запитання самому собі.