Остання збірка: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Арнолд спробував ще раз — без жодних наслідків. Він глибоко замислився, потім знову вдарив кулаком по кнопці і вимовив:

— Пластикова чашка.

Машина виготовила чашку з яскраво-блакитного пластику.

— Ще одна, — сказав Арнолд.

Конфігуратор не поворухнувся. Арнолд попросив воскову свічку. Машина видала свічку.

— Ще одну воскову свічку, — наказав Арнолд. Конфігуратор не послухалася.

— Цікаво, — мовив Арнолд. — Слід було раніше подумати про таку можливість.

— Яку можливість?

— Очевидно, Конфігуратор може виготовити все що завгодно, але тільки один раз.

Арнолд провів ще один експеримент, намагаючись змусити машину виготовити олівець номер 2. Вона зробила олівець, але тільки один раз.

— Чудово, — сказав Грегор, — нам треба ще дев'ять пластин, а для системи керування потрібні чотири однакові деталі. Що робитимемо?

— Щось вигадаємо, — безтурботно відповів Арнолд.

— Дуже сподіваюсь, — сказав Грегор.

За бортом почався дощ. Партнери сіли розмірковувати.

— Може бути тільки одне пояснення, — через кілька годин сказав Арнолд. — Принцип насолоди.

— Що? — перепитав Грегор. Він дрімав, заколисаний м'яким шелестом дощу об зубчасту обшивку корабля.

— Ця машина наділена своєрідним інтелектом, — вів далі Арнолд. — Отримавши стимулюючий сигнал, вона перекладає його на мову виконавчих команд і виготовляє предмет відповідно до закладеної в пам'ять програми.

— Виготовляє, — сказав Грегор, — але лише раз!

— Так, але чому лише раз? У цьому ключ до вирішення нашої проблеми. Я гадаю, в ній має бути вбудований чинник самообмеження, пов'язаний з блоком прагнення до насолоди.

— Не розумію, — сказав Грегор.

— Дивись. Творці машини не стали б обмежувати її можливості у такий спосіб. Єдине можливе пояснення полягає в тому, що за такого рівня складності машина набуває майже людських рис. Вона майже як людина, одержує насолоду, виробляючи щоразу новий предмет. Але новим він може бути лише раз. Створивши виріб, машина втрачає до нього інтерес і хоче виготовити щось інше.

Грегор знову поринув у апатичний напівсон. Арнолд вів далі:

— Реалізація потенціалу — ось чого прагне ця машина. Кінцевим прагненням Конфігуратора є створення всього, що тільки можливо. З цього погляду будь-яке повторення мирна витрата часу.

— Більш сумнівних міркувань я в житті не чув, — сказав Грегор. — Але припустимо, що ти маєш рацію. Що з цим можна вдіяти?

— Не знаю, — сказав Арнолд.

— Так я й думав.

Того вечора Конфігуратор зробив їм на вечерю цілком пристойний ростбіф. На десерт був яблучний пиріг «а-ля машина» з гострим сиром на закуску. Моральний стан компаньйонів істотно поліпшився.

— Замінники, — задумливо вимовив Грегор, затягуючись сигарою марки «Конфігуратор». — От що треба спробувати. Сплав 342 — не єдиний матеріал, з якого можна виготовляти обшивку. Є маса інших матеріалів, достатньо довготривалих, щоб протриматися до Землі.

Навряд чи можна було хитрістю змусити Конфігуратор виготовити пластини із заліза або будь-яких його сплавів. Компаньйони замовили машині бронзову пластину й отримали її. Однак після цього Конфігуратор відмовив їм у мідній та олов'яній. На алюмінієву машина погодилася, так само як на пластини з кадмію, платини, золота й срібла. Вольфрамова пластина була унікальним виробом, дивно, як Конфігуратор взагалі зміг її відлити. Від плутонію Грегор відмовився, і список придатних матеріалів поступово став вичерпуватися. Арнолдові спало на думку використати надміцну кераміку. Останню пластину вони зробили з чистого цинку.

Звісно, благородні метали у польоті могли розплавитись, але за умови належного охолодження до Землі їх повинно було вистачити.