Остання збірка: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— А що ти, власне, вмієш робити? — перервав його командир.

— Я вмію орієнтуватись у лісі та горах, — палко вимовив Дрог, — а ще вистежувати й полювати.

Командир пильно подивився на нього, а тоді повільно промовив:

— Слухай-но, Дрог, хочеш отримати ще один, останній шанс заробити перший клас і навіть відзнаку за особливі досягнення.

— Я готовий до всього! — скрикнув Дрог.

— Добре, — сказав командир. — Як називається наш загін?

— «Розлючені міраки», сер.

— А хто такий мірак?

— Величезний лютий звір, — швидко відповів Дрог. -Колись вони жили на Елбонаї майже скрізь, і нашим предкам доводилося битися з ними не на життя, а на смерть. Зараз міраки вимерли.

— Не зовсім, — заперечив командир. — Один зі скаутів, розвідуючи ліси в п'ятистах милях на північ, виявив у пункті з координатами Пд-233 і Зх-482 зграю з трьох міраків. Усі троє — самці, отже, полювати на них можна. Я хочу, щоб ти, Дрог, вистежив їх і вполював, застосувавши своє мистецтво орієнтуватись у горах та лісі. Потім за допомогою самих лише методів і знарядь піонерів ти повинен здобути й принести шкуру одного мірака. То як, впораєшся?

— Впораюсь, сер!

— Дій негайно, — наказав командир. — Ми прикріпимо шкуру на нашому флагштоку й, безумовно, отримаємо відзнаку на зльоті.

— Так, сер!

Дрог квапливо зібрав знаряддя, наповнив флягу рідиною, спакував тверду їжу та рушив у дорогу.

За кілька хвилин він левітував до квадрата Пд-233/ Зх-482. Це була дика, романтична місцевість — зубчасті скелі й покручені дерева, вкриті густими хащами долини й засніжені гірські вершини. Дрог невпевнено роззирнувся довкола.

Доповідаючи командиру, він трохи погрішив проти істини.

Справа в тому, що він не так уже й добре знався на лісовій та гірській справі, не кажучи вже про вистежування й полювання. Чесно кажучи, він узагалі не вмів нічого, крім як годинами мрійливо ширяти у небі за півтора кілометра від землі. Що як він не зможе знайти міраків? Що як міраки виявлять його першими?

Ні, цього не може бути, запевнив себе Дрог. Зрештою, я завжди встигну жестибулювати. Ніхто й не довідається.

За мить він уловив слабкий запах мірака. А згодом у двохстах метрах від себе помітив якийсь рух біля чудернацької скелі, схожої на літеру Т.

Невже так і далі йтиме — просто й гладко? Чудово! Дрог ужив належних заходів маскування й неквапом рушив уперед.

Гірська стежина ставала дедалі стрімкішою, а сонце палило нещадно. Пакстон весь змок, незважаючи на кондиціонер у комбінезоні. До того ж ця пригода уже добряче йому набридла.

— Коли, нарешті, ми звідси заберемося? — не витримав він.

Герера поблажливо поплескав його по плечі.

— Тобі що, не потрібне багатство?

— Ми й так багаті, — заперечив Пакстон.

— Але не досить, — сказав Герера, і на його довгастому смаглявому обличчі блиснула посмішка.

Підійшов Стелмен, відсапуючись під вагою аналізаторів. Він обережно поставив апаратуру на стежку й сів поруч.

— Може, трохи перепочинемо?

— Чому б ні? — відгукнувся Герера. — Часу в нас удосталь.

Він сів, спершись спиною об скелю, що за формою нагадувала літеру Т.