Остання збірка: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— І не подумаю, — заявив Грегор і вихопив бластер. Поки горить світло, Дух Мороку не страшний.

— Вимкни по-доброму, бо буде гірше! -Ні!

— Гаразд. Егане, Мегане, Дегане!

До кімнати вскочили три істоти. Вони жадібно накинулися на електролампи й почали гризти скло.

У кімнаті стало помітно темніше.

Грегор почав по них стріляти, але вони були надто спритні і щоразу встигали відстрибнути, тоді як лампи розліталися вщент.

Аж тут Грегор зрозумів, що накоїв. Адже тварини не могли погасити світло! Неживі предмети уяві не підкоряються. Він уявив, нібито в кімнаті темніє, і...

Власноруч перебив усі лампи! Його деструктивна підсвідомість зіграла з ним злий жарт.

А Дух Мороку відчув свободу. Перестрибуючи з тіні в тінь, він наближався до Грегора.

Бластер не допоможе. Грегор гарячково намагався підібрати чарівне слово... і з жахом згадав, що Духа Мороку ніяке чарівне слово не бере.

Грегор відступав, а Дух Мороку підступав дедалі ближче, зрештою шлях до відступу перепинила скриня. Дух Мороку горою навис над ним, той зіщулився й замружив очі.

Раптом його рука натрапила на щось холодне. Виявляється, Грегор опинився біля скрині з іграшками для дітей поселенців, а холодний предмет був водяним пістолетом.

Він підняв його. Дух Мороку відступив на крок, з тривогою поглядаючи на зброю. Грегор кинувся до крану й наповнив пістолет водою, а потім спрямував у чудовисько смертоносний струмінь.

Дух Мороку заревів у агонії й зник. Криво посміхаючись Грегор сунув пістолет за пояс.

Проти уявного чудовиська водяний пістолет — найкраща зброя.

На світанку прибув зореліт, з якого вийшов Арнолд. Не марнуючи часу, він одразу взявся до своїх дослідів. До полудня усе було закінчено, а винуватець подій і справді виявився газом лонгстед-42. Арнолд і Грегор негайно спакували обладнання й стартували з планети.

Опинившись у відкритому космосі, Грегор поділився з компаньйоном недавніми враженнями.

— Круто, — тихо, але співчутливо вимовив Арнолд. Тепер, благополучно розпрощавшись із Привидом V, Грегор міг дозволити собі посміхатися скромною посмішкою героя.

— Могло бути й гірше, — зауважив він.

— Куди ж гірше?

— Уяви собі, що там опинився б Джимі Флін. От хто дійсно умів вигадувати страховиськ. Буркуна пам'ятаєш?

— Пам'ятаю лише, що через нього ночами мене переслідували страхіття, — відповів Арнолд.

Зореліт прямував до Землі. Арнолд складав тези майбутньої наукової статті «Інстинкт смерті на Привиді V: роль істерії, масових галюцинацій і стимуляції підсвідомості у виникненні фізіологічних змін». Потім він пішов до кабіни керування, щоб запрограмувати курс автопілота.

Грегор витягнувся на ліжку, сповнений рішучості нарешті відіспатися. Щойно він задрімав, як у каюту зі смертельно блідим від жаху обличчям увірвався Арнолд.

— Здається, у кабіні керування хтось є, — сказав він.

Грегор сів на ліжку.

— Цього не може бути. Адже ми далеко від... З кабіни почулося низьке гарчання.

— Боже! — вигукнув Арнольд. Кілька секунд він напружено думав. — Усе зрозуміло. Після посадки я не став зачиняти повітряний шлюз. Ми й досі дихаємо повітрям Привида V!

А у відчинених дверях каюти з'явилося велетенське сіре чудовисько з червоними плямами на шкірі. У нього було безліч рук, ніг, щупалець, пазурів, ікл і два невеликих крила на додачу.

Воно повільно наближалося, бурмочучи й стогнучи щось невиразне.