Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Гольт штовхнув Гомулку під бік. Той непомітно кивнув у відповідь головою.

Вахмістр відібрав найменших і найслабших. Сюди потрапив і Цемцький. Потім Готтескнехт подивився на годинник.

— До дванадцятої вогнева підготовка біля гармат і тренування на приладах, після обіду дві години стройові заняття, щоб краще перетравлювалась їжа.

Він подав знак новачкам, виділеним для роботи на приладах, і разом з одним обер-єфрейтором повів їх на заняття. Вольцов, Гольт, Гомулка і Феттер намагались триматися разом. До них приєдналися Рутшер, Вебер, Бранцнер, Кірш і Катнер. Всіх, що залишилися, розділили на дві групи по дев’ять чоловік і відправили до гармат.

Обслуга гармати складалася з дев’яти чоловік рядових і одного обер-єфрейтора. Шмідлінг вишикував усіх на вогневій позиції, потім наказав скинути з гармати чохол і розпочав заняття.

«Цікаво, ким він був до війни? — подумав Гольт. Йому ніколи не доводилося мати справу з такими людьми, як Шмідлінг. — Можливо, він десь у горах має свою садибу? Селянин там тільки й знає, що орати та сіяти, йому рідко коли доводиться навіть слово вимовити. А тепер він змушений вчити нас… Шмідлінг, звичайно, залюбки залишився б господарювати у своїй садибі. Адже зараз він аж тремтить від хвилювання. Нічого не вдієш — війна. Виконуй, що накажуть».

Шмідлінг наказав відкрити один бункер з боєприпасами. Вони з охотою кинулися виконувати його розпорядження. Адже тут було все нове, все таке цікаве! Гармата — справжня гармата. Це тобі вже не гімназія, не уроки з неправильними дієсловами та різними математичними формулами.

— Це бойові снаряди? — запитав Феттер, шанобливо поглядаючи на блискучі, завширшки з долоню, днища гільз, що виднілися з плетених ящиків.

Шмідлінг не відповів. Він показав своїм підлеглим бліндаж для обслуги, а потім ткнув пальцем в дерев’яні таблички з цифрами — від одиниці до дванадцяти, які висіли довкола на стінах окопу і означали напрямки; цифра дванадцять — північ, шість — південь, три — схід, дев’ять — захід. Обер-єфрейтор пояснив, що по команді: «Повітряна тривога! Літак! Напрямок дев’ять!» — ствол гармати треба негайно направити на захід. Він почухав потилицю, скинув кашкета, витер з лоба піт і оголосив п’ятихвилинну перерву. Перепочинок всі проводили у бліндажі для обслуги.

Бліндаж, куди Гольт, зігнувшись, протиснувся вузьким проходом, тягся в усю широчінь вогневого окопу. Вздовж стін — дерев’яні лави. Гольт побачив на стіні санітарну сумку, на залізному гаку висіли слухові прилади навідника і командира гармати, на підлозі стояв ящик з інструментами і ганчір’ям для чищення зброї, а в кутку валявся величезний сталевий молот. Вольцов, Гольт і Гомулка закурили.

— Шмідлінг — непогана людина, — сказав Гольт. — Треба б йому допомогти.

— Так, але ж якщо він і далі так жуватиме і тягтиме за душу, — зауважив Вольцов, — то заняття вестиму я.

Шмідлінг просунув у бліндаж голову і крикнув:

— Курити не можна!

Гольт мовчки простягнув свою пачку сигарет, Шмідлінг з задоволенням взяв.

Перерва закінчилася. Шмідлінг пояснював далі. Для нього це була справжня мука.

— Так, тепер почнеться найважче! Оце, як бачите, зенітна гармата. Зрозуміло? Але ж ця гармата зовсім не гармата. Зрозуміло?

Тут Вольцов не витримав і допоміг йому розкусити цей твердий горішок. Шмідлінг зрадів.

— Ну, коли ви все так добре знаєте, то пояснюйте далі. А я трохи відпочину, бо мені вже набридло говорити.

— Гармата — це збірне поняття для різних видів важкої вогнестрільної зброї, — приблизно так почав пояснювати Вольцов. — Гармата у вужчому значенні цього слова — це важка зброя для стрільби непрямою наводкою з великим кутом підвищення. А оце зенітна гармата, призначена для стрільби по прямій траєкторії — у неї довгий ствол і велика початкова швидкість снаряда. Тільки дурень може зробити висновок, що при великому куті підвищення в зенітній артилерії йдеться про навісний вогонь. Адже ціль тут завжди в повітрі.

Шмідлінг задоволено закивав головою і далі вже пояснював сам:

— Ця гармата носить назву зенітна гармата вісімдесят п’ять дріб вісімдесят вісім. У двадцятих роках її побудували на заводах Круппа і продали Росії.— «Дивно, — подумав Гольт. — Більшовики — наші смертельні вороги, адже це відомо кожному, а Крупп постачає їм гармати?..» — Тоді вона мала калібр сімдесят шість і дві десятих міліметра. Росіяни приробили до неї новий ствол калібром у вісімдесят п'ять міліметрів. Але він виявився завеликим для старого лафета, і вони приладнали надульне гальмо. — А що це таке, дізнаєтесь потім, — сказав Шмідлінг. — У тисяча дев’ятсот сорок першому році ми захопили ці гармати як трофеї, розсвердлили стволи до вісімдесяти восьми міліметрів. Звідси і назва вісімдесят п’ять дріб вісімдесят вісім, а по-солдатськи — «російський шприц». — Але коли у нас буде огляд, ви повинні говорити її справжню назву!

Для цього пояснення Шмідлінгові знадобилося цілих півгодини.

— На огляді ви повинні це розказати без запинки. Зрозуміло?

Про огляд він повторював часто і з глибокою тривогою в голосі.

Потім пояснювати знову взявся Вольцов. Його дратувало, що Шмідлінг розповідає так повільно і невміло.

— Коли я в чомусь помилюся, ви мене поправите, — сказав Вольцов. Але у Шмідлінга не знайшлося майже ніяких зауважень. Вольцов докладно описав лафет з хрестоподібною основою, шасі, верхню і нижню станину лафета, домкрати і цоколь.

— Ви розумна голова! — похвалив Шмідлінг, коли Вольцов розповів, як закріплюються гарматні лафети до землі і як діють домкрати.

Потім Вольцов пояснив дію прицільного механізму. Він сів на приладнане справа верхньої станини лафета сталеве сидіння механізму горизонтальної наводки, уперся ногами в педалі, крутнув рульовий маховик і поїхав разом з гарматою, немов на каруселі. Іншим теж захотілося спробувати, але Шмідлінг відігнав їх від гармати.

Вольцов пояснював усе з такою впевненістю, ніби все життя нічого іншого й не робив. Він розповідав про гальмо відкоту, на якому насаджено ствол, про наповнений «коричневою гальмовою рідиною» повітряний накатник, що відводить ствол у нормальне положення після пострілу. Потім Вольцов зупинився з лівого боку гармати, біля підйомного механізму, і, покрутивши ручку, підвів ствол круто вгору, знову опустив і нарешті перейшов до пояснення дії пристрою дистанційного запальника. Він говорив без упину. Такий темп навіть лякав Шмідлінга, і той весь час вимагав повторювати.