— Тут є грог. Хочеш?
Вона кивнула. Гольт гукнув офіціантку.
— Так, їду, — сказав він. — Але звідки ти про це знаєш?
Вона розповіла. Поки Гольт спав, комерційний радник з обома жінками ніби випадково заїхав до Тредеборнів. Невеличка сварка з отим дурнем Геннінгом, про яку зайшла незабаром мова, справді нічого не означала — запевнили комерційного радника дівчата. Інгрід, як того хотів дядько Франц, непомітно для інших відійшла з ним в сторону. І він вельми тактовно дав їй зрозуміти, що знає про їхнє інтимне «ти», й попросив «любу фрейлейн абсолютно по секрету» вплинути на Гольта й вибити йому з голови, «з гарячої голови, у віці бурі й натиску», будь-які плани на від’їзд і таке інше.
З наївною щирістю Інгрід Тредеборн розповіла Гольтові все, що аж ніяк не було призначене для його вух. Ця наївність переконала Гольта в тому, що Інгрід таки чудова дівчина.
— Ти хочеш повернутись у російську зону? Твій дядько вважає, що це було б твоєю загибеллю.
Офіціантка принесла грог. Гольт механічно посунув їй по столу кредитку.
— А навіщо я тобі був потрібний? — запитав він.
— А-а-а, — зітхнула вона, — тільки отак поговорити з тобою… — Інгрід тримала обома руками гарячу склянку з грогом. — Розумієш, — зашарілася вона, і це також сподобалось Гольтові,— мені лиш кортіло дізнатись, чого хотіла від тебе Гітта? — А що він мовчав, то дівчина, не підводячи очей, продовжувала: — Вона знову була така люта. Але Гітта просто заздрить, що всі віддають перевагу мені. Я думала… Не знаю, що вона тобі говорила… Якщо на щось натякала або… щоб ти не думав… Я хочу сказати, що коли вона говорила якісь дурниці…— Інгрід крадькома глипнула на Гольта й замовкла, помітивши, що він посміхається.
— Заздрить… — повторив він, — так, безперечно… — Він засміявся. Але, глянувши на обличчя Інгрід, став знову серйозний. — Дивись тільки, щоб Гітта не кожному зустрічному розповідала цю історію! Для декого це була б непогана знахідка. А що ж до мене, то Гітта не на того натрапила. Для мене це нічого не означає. Я знаю, що діялося в таборах для евакуйованих та з дівчатами, які відбували трудову повинність.
Інгрід недовірливо й розгублено дивилась на нього.
— Що… що ти хочеш сказати?
— Забудь про це, — промовив він. — Адже то були божевільні часи. І ми всі були в нестямі. Я можу собі уявити, як ті негідники переконували тебе, що негри або монголи зжеруть усіх вас живцем, правда ж? Тож забудь про це і ніколи не згадуй.
Вона великим зусиллям подолала своє збентеження.
— Отже, ти повинна була мене затримати? — запитав він.
— Так, — відповіла дівчина. — І я ніяк не можу повірити, що ти справді хочеш поїхати звідси.
— А ти повір! — відказав Гольт лагідно. Інгрід Тредеборн подобалась йому. Вона симпатизувала йому. В очах у неї страх, може, вона любить його. — З тобою мій від’їзд нітрохи не пов’язаний, Інгрід. Я їду тому, що у мене немає іншого вибору,
— Але ти не маєш права їхати звідси! — вигукнула вона. — Гітта подумає, що все це сталося через ту історію, яку вона розповіла тобі про мене!
Гольт засміявся. Це був сміх, від якого полегшало на душі.
— Нічого не вдієш. — Якщо Гітта так подумає, я нічим не зможу тобі зарадити, — сказав він, вдягаючи кожушок. — Ну, будь щаслива!
В душі він сміявся. І, йдучи до вокзалу, подумав, як це добре — прощатись сміючись.
ЧАСТИНА ТРЕТЯ
1
Варто йому було згадати про Гундель, як він зовсім втрачав спокій і всю свою розсудливість. Йому починало здаватись, що після отієї гамбургської інтермедії, після втечі в глухий закуток, між Гундель і ним минуле стало неподоланним муром.
В перші дні березня тут також випав сніг. Вулицями гуляв крижаний вітер. Як він з’явиться на очі Гундель?
Гольт неуважно прочитав афішу, що висіла на одному з під’їздів: «Виставка. Живопис і скульптура, 1900–1933…»
Він піднявся на кілька сходинок вгору; хотілось ще на якусь годину відтягти повернення додому, тому він зненацька купив вхідний квиток і, поглянувши на стрілку, увійшов у виставочний зал. Там він як укопаний зупинився перед бронзовою статуєю в натуральну величину: на фоні світлих стін на колінах стояла дівчина.
Гольт був вражений. Заглиблений в думки, стояв він і розглядав статую, аж поки до його слуху не долинув виразний монотонний голос. Якийсь чоловік середнього віку, з хвилястим волоссям і надто блідим обличчям, оточений відвідувачами, вів екскурсію.
— Ця ось дівчина на колінах, шановні дами і панове, штовхає вас у саму гущу основного конфлікту, який позначився на творчості майже всіх виставлених тут майстрів. Уявімо собі усю попередню історію мистецтва, згадаймо сенсуалізм, верізм і сентиментальний натуралізм, неоренесанс, імпресіонізм, пленерізм і. неоімпресіонізм, усі оті найскладніші окружні й хибні шляхи, що вели до нового реального втілення…