— Негайно ж лягай спати! — сказала Гундель.
Його знов гойднуло. Він ухопив Гундель за плечі і тепер вже твердо стояв на ногах. Але свідомість і воля були задурманені. Він обняв Гундель. Вона опиралася.
— Якщо ти впустиш мене до себе… я підкорюся батькові… Ал£ зараз же впусти! Чуєш!
Вона випручалась.
— Який ти гидкий в такому стані! — Вона штурхонула його так, що він заточився.
Паровозний гудок вирвав Гольта з обіймів важкого сну. Він устав. Підійшов до вікна. Годинник показував четверту ранку. На заводському подвір’ї горіли дугові лампи. Новозбудованою колією на територію заводу в’їжджав перший товарний поїзд. Паровоз ще раз пронизливо крикнув, і крик той потонув у хмарах пари. До паровоза підійшло кілька чоловік. Бльом підніс високо вгору горщик з квітами і вручив його машиністові. Десь далеко в темряві губився ланцюг вагонів з вугіллям.
Гольт знову повалився на ліжко. Більше він не міг заснути. Свідомість його була ясна, він усе пам’ятав. Тепер дорога до Гундель відрізана назавжди. Він сам зійшов з її шляху.
Другого дня перед обідом з’явився Хрістіан Феттер. Він домагався, щоб його впустили. Гольт, не знаючи куди подітися від головного болю, повів його нагору сходами. Феттер відразу ж заходився бурчати — спочатку лаяв жалюгідну халабуду, потім сухий хліб.
— І оце весь твій сніданок? У мене в чемодані є консерви, гов’ядина, згущена кава, принеси лишень кип’ятку.
Міцна кава, одна, друга чашка, здолали врешті дію сивухи. Феттер знову заговорив про свої справи. Кон’юнктура ставала дедалі сприятливішою, попит на ринках зростав, фірму можна було розширити. Уминаючи консервовану гов’ядину, Феттер голосно і добродушно розбазікував.
— Ти будеш моїм компаньйоном, — сказав він. — На найви-гідніших умовах. Щодо цього ми швидко дійдемо згоди. Скажи «так» — і за кілька років ми станемо багатіями.
Гольт сидів на ліжку, підперши голову руками. Отже, він поїде до матері. Але для цього необхідні гроші.
— Ну? Кінчаєш з оцією юдоллю? — запитав Феттер.
— Кинь про це навіть і думати, Хрістіан! — сказав Гольт. — Спекуляція… Ні, це не для мене.
— Ну що ж! — Феттер, здавалось, не дуже засмутився. Він витяг з чемодана пляшку рому «Ямайка» з барвистою етикеткою і влив добрячу порцію у Гольтову чашку з недопитою кавою. Потім підвівся, відчинив двері, визирнув у коридор і знову сів. Тепер Хрістіан заговорив тихіше. — Від цивільного життя, — почав він, — мене так само нудить, як і тебе. Надто вже воно спокійне, надто врівноважене для таких старих вояк, як ми з тобою! Крім того, поки я зберу сто тисяч марок, багато води збіжить.
— Навіщо тобі сто тисяч марок? — поцікавився Гольт.
— Ти ще питаєш! Хочу купити тутешні руїни! — пояснив Феттер. — Скоро амі розпочнуть проти більшовиків атомну війну. А коли все стане американським, я на оцих руїнах зроблю неабиякий бізнес! В книжці «Як вони стали великими і багатими» — про мільйонерів — я вичитав, що ті страшенно нажилися на продажі земельних ділянок!
«Чи не жартує Феттер? Ні, він говорить серйозно. Феттер знає, на що попит на кожному ринку».
— А тепер слухай уважно! На чому можна зірвати величезні зиски, так це на м’ясі. А як украсти з хліва свиню, нас з тобою, Вернер, не вчити.
Гольт дивився на Феттера, занімівши.
— Мені лише треба з’їздити в Дюссельдорф, — вів далі Феттер. Там я роздобуду чудові пістолети, а потім ми переодягнемось у російську військову форму і підемо по селах. Пістолет в пузо, кілька грубих незрозумілих слів, і тут же ріжемо свиню. Риску ніякого, бо поліція озброєна лише дерев’яними кийками, а населення тремтить перед Іванами! — Феттер вичікуюче подивився на Гольта і знову долив у чашки рому.
Гольт, можливо, ніколи й не вважав Феттера серйозною людиною. Ні тоді, коли той був лише товстим хлопчиськом, завжди трохи скривдженим, ні тоді, коли він став вівчаркою Вольцова і у підвалі з мотузкою в руках… Ця картина знову чітко постала в уяві Гольта. Тоді Феттер повісив би на груші не тільки Венерта, він за наказом Вольцова повісив би й Гольта! І те, як він зараз сидить отут, в кімнаті, п’є каву з ромом і ляскає себе по стегнах: «Чекай-но, ми будемо мільйонерами!» — свідчить, що Феттер ладен і сьогодні, не вагаючись, повісити кого завгодно, якщо це буде йому вигідно. Ця й досі дитяча голівка з рум’яним личком, цей Феттер не знав докорів сумління!
Гольт на мить уявив собі, як він і далі йтиме з Феттером однією дорогою, тією ж самою, якою вони так довго йшли разом. Він заплющив очі і побачив себе вночі на якомусь подвір’ї, уявив собі, як наставляє дуло пістолета на людину, як стрілятиме в неї. Може, це буде поліцейський, що доганятиме його, і на гімнастьорці якого — червоний трикутник…
Ні! Гольт зазнав краху, він повівся по-свинськи. Тільки не думати про Гундель! Можливо, на нього вже чигає смерть десь у стічній канаві. Але цього разу він не зіб’ється з дороги! Він допив каву з ромом.
— Це безумство! Кинь про це й думати, Хрістіан!
Цього разу Феттер розлютився:
— Як не хочеш приставати до діла, поверни мені тисячу марок! — Він кинув боргову розписку на чемодан.
— Заткни пельку! — вигукнув Гольт, — Тисячу марок почекаєш! А зараз витрушуй гроші з гамана, та не будь скнарою, чуєш! Мені необхідна принаймні ще тисяча марок.
Феттер розреготався і постукав себе пальцем по лобі.
— Чоловіче, де це таке буває? Дружба дружбою, а гроші грошима! Дай йому