«Балерина? Ну що ж, можливо».
— А чого ти тут вештаєшся?
Вона сперлася підборіддям на руки і скорчила нудьгуючу міну.
— Маєш рацію, — промовив він. — Облишмо це! Не будемо розводитися про те» що жене сюди людей. Один тікає від життя, інший шукає життя, не треба взагалі багато говорити. — Ходім потанцюємо, Мехтільд! — Він міцно взяв її за плечі.— Тільки зроби ласку, піди і зітри помаду.
Вона похитала головою, але пішла. Коли Мехтільд повернулась, Гольт побачив, що вона навряд чи старша за нього. Вони пішли танцювать. Час збігав.
— Знаєш що, давай вип’ємо ще коньяку! — Феттер обняв свою дівчину і заспівав: — О моя Карлінхен, поцілуй мене…»
Гольт обернувся до Мехтільд, схопив її за лікоть і притягнув до себе. Він запитав, дихаючи їй прямо в обличчя:
— Ти живеш одна чи?..
Гольт замовк. Він дивився кудись поверх її голови в напрямку входу. У вестибюлі біля гардероба стояла Гундель. Ні, це не привид і не кошмар, це — Гундель, у своєму коричневому пальті, пов’язана білою хусточкою. Вона прийшла не сама. З нею був Шнайдерайт і ще якийсь хлопець з їхнього барака. Вони про щось говорили з офіціантом, потім до них підійшов директор і дозволив їм увійти. Гундель і Шнайдерайт у супроводі кремезного, мускулистого юнака ішли від столика до столика. Вони роздавали якісь папірці. В одному місці їх вислуховували уважно, в іншому безцеременно відправляли геть. Вони підходили ближче й ближче до столика Гольта.
Гольт оговтався. Він хотів відштовхнути від себе Мехтільд, але та притулилася головою до його обличчя, і, коли він відвернувся, її рука й плече сповзли йому на груди. Гольт схопив чарку, Феттер налив йому коньяку, і він знову випив. На якусь мить зір Гольта затягло непроглядною опоною. Але п’яний туман розвіявся, і він побачив, що Гундель стоїть за два столики від нього. Ось вона нарешті угледіла Гольта і закам’яніла на місці. Гундель дивилась на Гольта, Гольт дивився на Гундель. їхні погляди зустрілися. Мехтільд все ще лежала в нього на грудях. Вона підняла руку, погладила його по голові і затримала руку в нього на потилиці. Гольт струснув її.
Шнайдерайт, насуплений, все ще нічого не помічаючи, підійшов до столика.
— Що йому треба? — зойкнула Феттерова Карлінхен.
Шнайдерайт сказав:
— Ми хочемо запросити вас на наш вечір. — Він ткнув Феттерові у руку запрошення.
— А де це буде? — каркнув Феттер.
Шнайдерайт дав запрошення дівчатам і лише тоді нарешті впізнав Гольта.
Переляк і сором під поглядом Шнайдерайта обернулися на лють. Шнайдерайт, скрізь Шнайдерайт! Невже він ніколи не одкараскається від цієї людини? Мехтільд намагалась стримати Г ольта.
— Це червоні, не заводься з ними! — стурбовано прошепотіла вона.
Але хвиля сп’яніння вже піднесла Гольта вгору, а від погляду Гундель він зовсім втратив і рештки розуму.
— Бігаєш услід за мною? — вигукнув він. — Забирайся геть, у свій барак!
Шнайдерайт хотів був уже йти, але цей окрик зупинив його.
— Буржуйський синочок, п’яна свинюка, — зневажливо промовив він.
— Каторжанин! — вирвалось у Гольта.
Шнайдерайт ударив його. Гольт заточився на стіл, а потім теж відповів ударом. Задзвеніли чарки. Котрась з дівчат заверещала. Кремезний юнак кинувся між них. Гундель опинилась поруч із Шнайдерайтом. Хтось смикнув Гольта ззаду, і він гепнувся на стілець. Мехтільд тримала його обома руками, і тут його погляд ще раз зустрівся з поглядом Гундель… За багатьма столами почулися погрози на адресу Шнайдерайта, що турботливо обняв Гундель за плечі і вивів з бару.
Знесилений і майже протверезілий Гольт сидів на стільці. Мехтільд вимокувала носовичком кров з його розбитої губи. Феттер ткнув офіціанту, що збирав бите скло, кілька монет і знову наповнив чарки. Гольт усе пив і пив, аж поки всі його думки і роз’ятрені почуття не вгамувалися. Лампочки спалахнули яскравіше, алкоголь почав діяти, момент переважив сором і відчай, Мехтільд потягла Гольта на поміст.
Після кількох тактів танцю він сказав:
— Ходімо!
Дівчина пішла вслід за ним.
Надворі в обличчя їм дмухнула хурделиця. Йти було далеко. Поміж вигорілих фасадів завивав вітер. Мехтільд жила в одному з колишніх прибуткових будинків, який стояв наче вимерлий у довгій шерезі руїн. Вона відкрила хвіртку. Гольт штовхнув її у двір. Поцілунки їхні були пожадливі, а може, просто завчені. Пожадливими, а може, просто завченими були також і їхні обійми нагорі, в сірій, холодній кімнаті.
Десь близько третьої години ночі, незважаючи на комендантський час, Гольт повертався лабіринтом розбомблених вулиць у Менкеберг. Феттер, тремтячи від холоду, вже чекав на нього у прохідній адміністративного будинку. Він стояв такий п’яний, що навіть не здатний був сердитися. Вікна канцелярії на першому поверсі освітлені, — там, безперечно, ще працює Мюллер. Гольт подзвонив. Сторож впустив їх. Гольт схопив Феттера за руку. Вгору треба піднятися нечутно. Та Феттер важко ступав сходами і раптом загорлав: — Гуркочуть наші та-а-а-нки…