Вольцов сказав:
— Отже, ми негайно атакуємо американців на шосе. Що ти на це скажеш, Гольт?
«Пора». За вікном почало розвиднятись. Гольт надів каску. В голові промайнула думка: «Мати…» Але ця думка не викликала в його душі ніяких почуттів. «Батько… він сказав мені все. Але він кинув мені правду, немов собаці кістку, а я з зарозумілістю хлопчиська не хотів слухати правду, і в цьому теж моя вина».
— Ну, говори ж! — нетерпляче вигукнув Вольцов.
Гольт встав і схопив автомат. Він сказав:
— Рота відступить назад або здасться в полон.
Вінклер, що стояв біля дверей, не вірячи своїм вухам, втупився очима в Гольта.
Вольцов сперся обома руками на стіл і підвів голову.
Гольт підійшов до радіоприймача. З гучномовця линув голос диктора: «Запеклі бої… Російські танки прорвалися між Мускау і Губеном… Прорив у районі Вріцена… Прорив… Прорив…»
— Вимкни! — загорлав Вольцов. — Ми будемо тут битися до останнього!
Гольт сказав:
— Ні, ми не будемо воювати!
— Бережись! — прошипів Вольцов. — Я вже пристрелив одного, візьми себе в руки, а то…
Гольт підняв пояс Вольцова з кобурою і жбурнув за двері у темну комірчину.
— Все, Вольцов!.. — сказав Гольт.
Обличчя Вольцова скривилось.
— Вінклер! — крикнув Гольт.
Вінклер зірвав з гака автомат Феттера. Феттер відскочив і безпорадно подивився на Вольцова.
Вольцов схопився був за кобуру і раптом кинувся на Гольта. Але Гольт перекинув стіл з картами. Важка стільниця відкинула Вольцова до стіни підвалу. Гольт підняв автомат, спрямував його на Вольцова і закричав:
— Я не дам тобі більше вбивати людей, Вольцов!
Вольцов тупо дивився на дуло автомата, потім перевів погляд на Гольта і зблід. На лобі в нього виступили краплинки поту, по тілу пробіг дрож. Він не зрушився з місця.
— Вінклер, — сказав Гольт. — Ви візьмете на себе командування. Не йдіть на Бухек — там есесівці. Підете південніше, через луки, або здавайтеся одразу в полон, як знайдете це за потрібне… — І раптом спазма перехопила йому горло.
Вінклер уже взявся за клямку.
— Ходімо з нами, Гольт!
— Я дожену вас!
Вольцов прохрипів:
— Це зрада! Роти ще вистачить на цілу добу вуличного бою!
Гольт підступив ближче до нього і крикнув:
— Вчора нас було двісті, а скільки залишилось?.. Ти хочеш грати тут героя з хрестоматії, але… — Він раптом спохватився: словами цього не діймеш.
— Я не можу бути палачем, — сказав Гольт. — Я йду. — І на прощання крикнув: — Але не попадайся мені на дорозі, Вольцов! Куди завгодно сховайся, тільки не показуйся мені на очі!