Вольцов підійшов до столу і схилився над картою. З приймача почувся голос диктора: «Ставка фюрера… на Сході почався генеральний наступ…» Вольцов втупився очима у приймач. «Прорвалися ворожі танки… Шалений опір… А також на захід від Ерфурта… форсував Заале між Ієною і Галле…» І ще: «Заклик фюрера…» Уривки фраз майже не доходили до свідомості байдужого до всього Гольта. «Берлін залишається німецьким… Відень знову стане німецьким…» Вольцов, не тямлячись від люті, вимкнув приймач.
— У нас є бойове завдання! Все інше нас не стосується! — І він знову схилився над картою. — Гольт, встанови зв’язок з полком!
Гольт почав машинально пробувати телефони. З Грейфенслебена відповів Бек. Вольцов крикнув йому:
— Нехай пришлють сюди самохідні лафети!
По другому апарату відповіли з Бухека; якийсь капітан медичної служби кричав, що це безумство і потрібно кінчати. Його збуджений голос деренчав у мембрані.
— Поклади трубку! — прошипів Вольцов. — Дзвони у полк!
Але зв’язатися з полком не вдалося. Ніхто не відповідав.
«Всі повтікали», — подумав Гольт. Венерт повернувся на похідному ліжку і застогнав.
Вольцов з Гольтом, Феттером і Вінклером ішли по місту. Головна вулиця, маленький квадратний базарний майдан, кілька вузеньких провулочків і довкола — вілли в садах. Центр містечка навколо базарного майдану лежав у руїнах, все було розбомблене, спалене. На північний захід від міста височіли корпуси якогось підприємства, а навколо нього розкинулось велике робітниче селище. Там всюди майоріли білі прапори. В самому місті вони не зустріли жодного цивільного. Вілли на околицях також були порожні.
Вони оглянули позиції на схід від містечка. Траншеї тяглися зигзагами з півдня на північ по околиці міста, попід самими садами. Зведена рота вже зайняла тут окопи — душ двісті молодих хлопців і жодного командира, якщо не брати до уваги кількох єфрейторів; правда, зброї в них було вдосталь. Вольцов нарахував дев’ять кулеметів. Солдати сиділи в окопах, неприродно голосно перемовляючись, і, мабуть, щоб підбадьорити один одного, ділилися найнеймовірнішими чутками.
— Пане унтер-офіцер, це правда, що прибуває підкріплення?
— Так, — відповів Вольцов. — І важка зброя!
— Пане унтер-офіцер! Кажуть, сьогодні вночі на Східному фронті застосували нову зброю… Росіяни безладно відступають…
— Як тільки прийде офіціальне повідомлення, я оголошу по батальйону, — відповів Вольцов.
На східній околиці міста головна вулиця, що перетинала базарний майдан, спускалася між віллами вниз до шосе. Феттер записував розпорядження Вольцова.
— Тут, праворуч і ліворуч, поставити дві протитанкові гармати. Третю трохи далі, в саду.
Вінклер залишився в траншеях. Вони квапливо поверталися в місто по головній вулиці.
— У трьох підвалах з запасним виходом обладнати бліндажі… Наносити туди фаустпатронів! Створити три команди винищувачів танків! Один взвод як резерв — у місто.
Від базарного майдану вузенькою вуличкою вони пройшли на південну околицю, де в одній з вілл містився командний пункт.
Задзвонив телефон. Гольт взяв трубку. Грубий голос доповідав, що самохідні лафети з Грейфенслебена прибули в Бухек.
— Все йде дуже добре, — сказав Вольцов.
Він знову вивчав карту. Розставивши ноги і спершись обома руками на стіл, він, нахилившись вперед, крутив циркулем, вимірював відстань, вираховував і щось мимрив собі під ніс.
Гольт мимоволі пригадав, як Вольцов на зенітній батареї пояснював обстановку, як у казармі розв’язував тактичні задачі на ящику з піском… Ось і тепер він так само схилявся над картою і говорив:
— Перевага в тактиці… вигідна позиція… розгортання військ… фактор несподіваності…
«До чого все це приведе нас? — думав Гольт. — І скільки це триватиме?..»
Опівдні прибули в Герштедт три самохідні лафети. Феттер доповів, що всі розпорядження виконані. Вольцов ще раз оглянув ріденьку лінію оборони, бліндажі серед руїн. Людей на таку ділянку явно не вистачало. Потім вони сиділи на командному пункті. Венерт все ще стогнав уві сні.
Задзвонив телефон. Гольт взяв трубку — це стало в нього рефлекторним рухом. Унтер-офіцер Бек, втративши всяку витримку, з панічним страхом говорив про танки. Сотні танків…
— Вони зупинились на височині біля Грейфенслебена, — повторив Гольт.
— Вони пройдуть мимо! — сказав Вольцов і послав Феттера до самохідних лафетів. — Скажеш, якщо танки все ж таки підніматимуться сюди, перші машини пропустити в місто!
Гольт думав: «Танки. Сотні танків!» У вухах у нього все ще лунав тремтячий голос Бека, а Вольцов вже знову стояв біля карти і ораторствував у порожньому підвалі: