У жодній з кімнат підвалу на вікнах не було грат.
— Найпростіше було б пристрелити його, Феттер, — сказав Вольцов. — Проте стривай, знайди лишень мотузку!
— Єсть знайти мотузку, пане унтер-офіцер! — крикнув Феттер і повернувся на каблуках.
Переляканий на смерть Венерт закричав:
— Я вимагаю суду! Я офіцер! Ви не маєте права! Вінклер, допоможіть же мені!.. Це ж неможливо… Ради бога! — горлав він розпухлими губами. — Не вішайте!
Феттер приніс мотузку. Венерт увесь тремтів.
«Хто боїться загинути смертю хоробрих, той помре ганебною смертю», — проголосив Вольцов. — Ну то як, повісимо його? Що ти скажеш, Війклер?
Унтер-офіцер Вінклер мовчав. Страх спотворив його обличчя, але він все ж таки похитав головою. Гольт відповів:
— Ні!
— А ти, Феттер? — запитав Вольцов.
— Повісити! — вигукнув Феттер. — Повісити, і край! Як тільки пригадаю, як він нас ганяв… Повісити, і найшвидше. Он там у саду, на отій груші!
— Тоді я приймаю рішення, — сказав Вольцов. Він дивився на Венерта і навмисне зволікав.
Венерт зовсім втратив самовладання і, заїкаючись, благав:
— Вольцов… пожалійте! — Зуби в нього цокотіли.
Вольцов довго розмірковував.
— Але що ж нам робити з ним, щоб він не втік? При першій же можливості я одвезу його в полк, — я хочу, щоб його повісили при мені!
Венерт полегшено зітхнув.
Вольцов все ще розмірковував. Феттер підійшов до нього і щось шепнув йому на вухо. Вольцов усміхнувся.
— Гаразд.
Поки Феттер біг через сад до грузовика, Вольцов пояснив:
— Венерта ми напоїмо до безпам’яті, щоб він не втік!
Феттер вилив у рот безвольному лейтенантові цілу пляшку коньяку. Очі Венерта поскляніли. Феттер штовхнув його на похідне ліжко і напував доти, поки той не впав п’яний як чіп.
— Готовий! — сказав Вольцов.
Гольт витер з лоба піт.
— Що ж тепер буде… з батальйоном? — запитав унтер-офіцер Вінклер.
Вольцов спочатку подивився на Гольта, потім перевів погляд на Феттера і Вінклера.
— За всяких обставин батальйон виконає бойове завдання. Батальйоном командую я!
Унтер-офіцер Вінклер здивовано повернувся до Вольцова.
— Але ж тут ніхто вже не воює! — сказав він.
— Де командую я, — процідив Вольцов, — там воюватимуть! А хто думає інакше… — він ляснув по кобурі. Феттер стояв поруч з мотузкою в руках.