Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— А знаєш, що він шукає? Горілку. Він місця собі не знаходить, якщо йому немає чого випити.

Всюди панувало безладдя.

— Ось якийсь штаб!.. Зупинись тут!

Якийсь фельдфебель закричав на Вольцова:

— Танковинищувальна дивізія? Не меліть дурниць! Вона існує тільки на папері.

Врешті їм сказали: «Спробуйте добратись до Клейн-Ніріца. Там штаб сімнадцятої танкової дивізії».

Вони довго чекали на Бургкерта. Потім єфрейтор сказав:

— Поїхали! Біс його знає, коли він повернеться!

Вольцов задумався. Гомулка теж став підганяти:

— Звичайно, поїхали! Навіщо він нам здався? Документи у нас окремі.

Вольцов все ще вагався, але тут єфрейтор крикнув:

— Поїхали! Навіщо чекати?

— Танковинищувальної дивізії, мабуть, зовсім не існує,— сказав нарешті Вольцов. — Це поганий знак! Що ж, рушаймо! Настав час, коли кожен повинен діяти на свій страх і риск.

Гольт одвів Гомулку вбік і запитав:

— Слухай, що за тип цей єфрейтор?

— Сталевар із Вупперталя, — відповів Гомулка. — До останнього часу у нього була броня. Старший майстер.

— А звідки ти його знаєш?

— Просто так… Після різдва ми кілька разів зустрічались у їдальні.

Вони сіли в машину. Єфрейтор дав газ.

Клейн-Ніріц виявився просто маленьким селом. «Сімнадцята танкова?» Всі тільки похитували головами. Тут вони знайшли якийсь незрозумілий штаб якоїсь незрозумілої частини, що складався з трьох фельдфебелів, кількох шоферів та десятка розгублених офіцерів. Штаб цей розпадався просто на очах. Перед будинком стояли грузовики з заведеними моторами. Вольцов, знай, розпитував. Його відсилали від одного до другого. Нарешті їх спровадили в кімнату до якогось майора.

Майор з почервонілим від натуги обличчям кричав у телефонну трубку:

— Я ж вам кажу, що між нами і росіянами нікого немає! Немає! Ніякого танкового корпусу, тільки частини фолькс-штурму. Ні! Дурень, хто це сказав! Ні! Ніяких повідомлень не надходило! А ці всі відомості давно застаріли. Ні! Вас неправильно поінформували. Корпус Нерінга пробивається від Ка-ліша назад до Одеру. Ні! Росіяни заступили дорогу. Ні! Ви неправильно поінформовані! Заукен ще далі на схід від Нерінга? Ні! Вони рвуться до Бреславля. Ні! Якщо їм вдасться пробитися до Одеру, то значно північніше. Ні! Звідси до Оппельна— суцільний пролом. Ні! Оппельн може бути зданий кожної хвилини. Ні! Новий фронт пройде по Одеру: Олау — Брігг — Оппельн… Ні! Я повинен негайно забиратися звідси!

Він слухав і водночас розглядав Гольта і Вольцова. Потім крикнув у трубку:

— Що? Ні? Гаразд! Ні! Все! — Майор кинув трубку на стіл і закричав: — А вам що треба?

— Ми шукаємо танковинищувальну дивізію, пане майор! — сказав Вольцов.

Майор зовсім втратив самовладання і заревів:

— Богом заклинаю вас — не тут! Шукайте де завгодно, тільки не тут! — Він описав рукою коло. — Тут ліси, сніги, болота і росіяни! А через кілька хвилин росіян тут буде стільки, скільки вашій душі забажається. — Він кричав дедалі голосніше: — Ніколи мені розмовляти з ідіотами! Геть! Немає взагалі ніякої танковинищувальної дивізії! Все це дурниці!

Вольцов усміхнувся, і ця усмішка, як це не дивно, очевидно, заспокоїла майора. Вже тихіше, але все ще тремтячи від нервового напруження, він запитав:

— Що вам треба? Я не маю часу!

— Танковинищувальна команда, — карбував Вольцов, — моторизована і добре озброєна, пане майор. Нам потрібне бойове завдання, польові карти і трохи бензину. І якусь пораду, куди нам прямувати.