Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Я ним уже й так плече намулив! — огризнувся Гольт.

На складі боєприпасів у підвалі Кіндхен, поставивши перед ними цілу вежу коробок з патронами, все розхвалював:

— Товар хоч куди! Чудовий товар! Двадцять стрічок — перший сорт, панове! Кожен третій патрон — трасуючий!

— Товар перший сорт… ну й скажеш! — невдоволено промовив Феттер.

Кіндхен почервонів, його величезні вуха так і палали.

— Хто ж це понесе! — сказав Гольт.

— Ще шість автоматних магазинів і ручні гранати! — не вгавав Кіндхен. І вже вслід їм крикнув: — А фаустпатрони? На кожного по ящику. Я накажу навантажити їх прямо на машину. Зразкове обслуговування покупців!

У каптенармуса Феттер грав першу скрипку.

— Викладайте все найкраще, пане фельдфебель: шоколад «Кола» й пакуночки з написом: «Для танкістів у бою».

Вольцов брехав, як міг:

— Сам майор сказав: для моїх добровольців я нічого не пошкодую!

Фельдфебель, лаючись, спустився в підвал.

Перебираючи в спальні плитки шоколаду і пачки сигарет, Феттер примовляв:

— Їжте, хлопці, поки війна. Настане мир — всі з голоду поздихаємо.

Вольцов заряджав ручні гранати. Гольт сидів тут же і читав номер «Фелькішер беобахтер», в нього їм загорнули кавалок масла на всіх. «Про бої на Східному фронті», — прочитав він заголовок. З прихованим, якимсь пекучим почуттям страху Гольт намагався примусити себе повірити в те, що там написано. «Отже, росіяни — нікчемні солдати. А я молодий, повний сил, пройшов добру виучку. Кому ж, як не нам, молодим, з ними впоратись!»

Хтось носком черевика відчинив двері в спальню. Це був обер-фельдфебель Бургкерт в чорному мундирі, при всіх орденах. Обличчя сіре, підпухле, на лобі краплинки поту.

— Ви зі мною? — запитав він хрипким голосом. Потім сів за стіл і почав гратися пістолетом Вольцова. Руки у нього тремтіли, він весь спітнів. — Тільки що був на горищі у радистів, — прохрипів він. — Цілу ніч приймали волання про допомогу. Фронту більше немає. Один суцільний котел. Наша одинадцята танкова дивізія входить до складу корпусу Нерінга, що потрапив у оточення під Калішем.

— Я знаю, — байдуже мовив Вольцов. — Якась бойова група недавно передавала «505»! Всі вони там розкисли — нерви не витримали!

У спальню ввійшов приземкуватий чоловік і уважно оглянув усіх.

— Єфрейтор Горбек, — відрекомендувався він і сів.

Гольт упізнав його. Це був той самий єфрейтор, який стояв у різдвяний вечір на дверях гаража, — єдина твереза людина серед п'яного зборища. Гольт помітив, що єфрейтор здивовано кивнув головою Гомулці, потім зупинив уважний і навіть, як здалося Гольтові, насторожений погляд сірих очей на Вольцові і Феттерові; а втім, цю приховану настороженість одразу ж змінила байдужість.

— Я водій, — сказав єфрейтор. Він, очевидно, був у чудовому настрої.— Ну як, готова порода? — запитав він.

— Що? — здивувався Феттер.

— Питаю, чи готові?

Вольцов просунув у петлицю свого френча нову виблискуючу орденську стрічку. Гольт і Феттер почіпляли значки зенітників, Гомулка, що сидів тут же блідий і мовчазний, байдужим голосом мовив:

— А я свого загубив!

— На вас випишуть зараз окремі документи, — сказав Бург-керт.

Вони пішли в канцелярію. Там лейтенант Венерт щось розводився про подвиги. Його очі були незвичайно блакитні.

— Нам потрібні подвиги!.. З богом, камради! — закінчив він.

На подвір'ї чекав автомобіль — на вісім місць, відкритий, з брезентовим верхом. В таких машинах роз'їжджала поліція. Кіндхен навантажував фаустпатрони. Єфрейтор Горбек стояв поруч, курив і навіть не думав йому допомагати. Він не одяг маскувального халата і мав при собі тільки карабін. Зате він притяг туго набитий рюкзак, кілька ковдр, плащ-палатки, палиці для наметів та величезну каструлю.