Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Та ви просто блазень! — знову розкричався майор. — Карти вам потрібні? — Він озирнувся. — Ось вам карти — скільки завгодно! І забирайтеся звідси зі своїми картами! — Майор жбурнув Вольцову під ноги товстий згорток. — І бензин потрібний? Он на подвір'ї бензин. Завтра ним заправлятимуть свої машини росіяни!

— А куди нам їхати?

— В божевільню! — закричав майор, обмацуючи себе квапливими рухами від пояса до шиї і від шиї до пояса. Потім стиснув долонями скроні й крикнув: — Їдьте в Олау, або в Брігг, або в Оппельн! З'явитесь до майора Лінднера! Геть!

Коли вони вийшли на вулицю, Вольцов похитав головою і сказав:

— Штабний офіцер повинен уміти тримати себе в руках!

— Весела історія може вийти, — мовив Гольт.

Єфрейтор приніс з подвір'я каністру з бензином. Уткнувшись у карту, Вольцов дав наказ:

— Поїдемо назад у Бреславль, може, там знайдемо Бургкерта.

В Бреславлі вони наткнулись на загороджувальний пост. Там їм сказали: «Зачисляйтесь у зведену роту!» Але Вольцов так уперто протестував, що врешті їх пропустили до якогось підполковника.

— Штаб сімнадцятої танкової дивізії розташований у Клейн-Ніріці,— сказав він. — Але спочатку покажіть ваші документи.

— У Клейн-Ніріці немає ніякої танкової дивізії! Звідти якийсь майор послав нас до майора Лінднера.

— Майор Лінднер? Та він же у Клейн-Ніріці!

І так воловодилось без кінця. Якийсь змучений капітан з темним жовтяничним обличчям і сумними очима сказав їм:

— Ніякого уявлення. Майор Лінднер зі своїм штабом, мабуть, в Ельсі, якщо там ще немає росіян. Вам треба в бойову групу Бухерта. Покажіть документи!

«Вони всі з глузду позсувалися», — подумав Гольт.

— Ви з двадцять шостого батальйону? Танкового запасного? Тоді вам в одинадцяту танкову! Вона теж десь тут.

— Ні, пане капітан!

— Нічого я не знаю! — закричав раптом капітан, — Ви радист? Стрілець-радист? У нас якраз формується бойова група. Ви залишитесь тут. Правда, танки ще не підійшли!

Але в сусідній кімнаті стомлений офіцер, ні про що їх не запитавши, проштемпелював їхні папери. Вони дістали дозвіл їхати в напрямі Верхньої Сілезії.

— Поспішайте! Всюди висаджують у повітря мости.

Щоб зігрітись, єфрейтор бив себе руками по боках. Ішов сніг, поривами налітав вітер. Гомулка розмовляв з кількома старими солдатами. Потім вони знову рушили в дорогу вздовж західного берега, вгору за течією річки. Незабаром вони дістались до невеличкого міста. Єфрейтор зупинив машину біля величезних корпусів казарми. З ангарів викочували стоп'ятде-сятиміліметрові гармати з довгими стволами. Весь плац був забитий літніми чоловіками, яких тут обмундировували і озброювали, щоб потім сформувати з них частини фольксштурму.

Розпитуючи всіх, Вольцов добрався до коменданта. Гольт залишився на вулиці і все дивився, як мимо повільно рухався потік біженців: ішли запорошені снігом жінки з загорнутими в ковдрочки немовлятами на руках; тягли санчата і ручні візки, навантажені подушками, ковдрами, убогим домашнім манаттям; плентались, опираючись на костури, старезні діди, шкутильгали бабусі в теплих хустках — страхітлива процесія злигоднів і відчаю. Гольт пригадав виснажених голодом полонених на батареї. «Тепер дійшло й до нас!» А сніг все ліпив і ліпив, покриваючи все непроглядною пеленою.

Повернувся Вольцов.

— Одержав бойове завдання. Поїхали!

Дорогою він розповідав: на східному березі Одеру стоять загони фольксштурму. Чи є там ще боєздатні частини розваленого фронту — ніхто не знає.

— Нам наказано посилити команду біля протитанкового загородження. Завдання: затримати танки, скільки можна, поки тут не буде створена нова лінія оборони. Регулярні війська вже на підході.

Дорога круто спускалася до мосту. За дамбою солдати метушились біля стоп'ятдесятиміліметрових гармат, встановлюючи їх на позиції. Вольцов пояснив:

— Від шістдесят четвертого артилерійського дивізіону, який тут розквартирований, майже нічого не залишилось. Командира — якогось майора, вже зовсім старого — призначено комендантом бойової дільниці… Яка дурниця — ставити тут гармати з довгими стволами! — Він вилаявся. — їх треба ставити за п'ять кілометрів від лінії фронту! — Машина повільно їхала по мосту. — Цей майор навчав тут допризовників. А зараз він зовсім розгубився. Каже, що після Вердена ні разу не був на фронті. Останні рештки запасників, кілька зведених рот з Клейн-Ельса, загін фольксштурму — ось і все його військо.

Одер, ця могутня ріка, вже замерз по берегах. Посередині течія несла крижини, розбивала їх об палі, нагромаджувала одну на одну, викидала їх на засніжений лід мало не до берега. Між крижинами виблискувала каламутна масляниста вода.

На мосту вони знову зустрічали біженців і на шосе — теж. Вольцов раз у раз зупиняв машину.