Пригоди Вернера Гольта: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Ніколи ще Гольт не бачив Готтескнехта таким стурбованим і змарнілим. Він пригадав перший вечір. Тоді у Готтескнехта теж було таке змучене, постаріле обличчя. А сьогодні він просто у розпачі.

— Гольт, ви знаєте Гільбертового дядька, генерала? Треба негайно щось робити. Вольцова тільки-но заарештувало гестапо.

Ці слова приголомшили Гольта. Його охопив якийсь безрозсудний страх.

— Я нічого не зміг вдіяти, — долинув до нього голос Готтескнехта. — Таке безглуздя. З точки зору військового законодавства ви вважаєтесь цивільними і не підлягаєте воєннопольо-вому трибуналу. А з другого боку, це дає деяку можливість втрутитися зверху.

В бліндажі командного пункту біля телефону чергував обер-єфрейтор. Готтескнехт відіслав його і замовив невідкладну розмову з Берліном. Потім він знову викликав підгрупу:

— Послухай-но, дівчинко, я тут замовив невідкладну розмову з Берліном, з’єднайте відразу ж із сто сьомою.

У Гольта все переплуталось у голові. Нарешті він над силу запитав:

— А за віщо?

— Не прикидайтеся, будь ласка! — крикнув на нього Готтескнехт. — Вам це відомо краще, ніж будь-кому! Вольцова я добре знаю. Він би й пальцем не поворухнув. За всім цим стоїте ви, Гольт, і не хто інший.

— Пане вахмістр, я…

— Помовчте краще. Погану послугу ви зробили своєму другові.— Готтескнехт був схвильований, як ніколи. — Якби в цій комедії був хоч якийсь сенс! Але ж за росіян зв’язуватися з есесівцями — це просто безглуздя! Про що ви думали?

— Я тільки потім схаменувся, чим це загрожує,—жалібно мовив Гольт. «Співчутливість — це прояв слабодухості, — подумав він. — Штурмовики нас теж не шкодували в неділю. Хоч би Гільберт не видав мене!»

Запищав зумер телефону. У Готтескнехта аж обличчя перекосилося від напруження.

— Одну хвилинку, пане полковник! — Він простяг Гольтові трубку і прошепотів: — Попроси, щоб до телефону покликали самого генерала!

— Пане полковник! — хрипко крикнув у трубку Гольт. — З вами говорить старший курсант протиповітряної служби Гольт. Чи не можна мені переговорити з паном генерал-лейтенантом? Це стосується його племінника!

— Що, загинув?

— Ні, пане полковник. Але справа невідкладна!

У трубці, десь далеко-далеко, пролунав сигнал «зайнято». Гольт тихо сказав:

— Він пішов його кликати.

— Скажіть йому, — зашепотів Готтескнехт, — що Вольцов не витримав і втрутився, бо це відбувалося під самими вікнами барака. Скажіть, що йому заважали спати чи ще щось подібне. Запевніть його, що все це — просто непорозуміння!

На другому кінці проводу почулися чиїсь кроки, потім спокійний голос:

— Вольцов слухає. Що трапилося?

Гольт, заїкаючись, розповів, що до чого. Генерал сердито закричав:

— Мені врешті набридла вся оця комедія! Довго ще я матиму клопіт з вами, шмаркачі?

— Пане генерал!.. — у відчаї проговорив Гольт, але генерал не тямив себе від люті.

— Як ви собі це уявляєте!? Думаєте, що я господь бог? — І вже спокійніше додав: — Побачу, що можна зробити. Прощайте! Все!

У трубці щось затріщало. «Кінець, пронесло!» — Гольт витер спітнілий лоб.

— Гельзенкірхен, ви закінчили?

Гольт повісив трубку.

— Що він сказав? — нетерпляче запитав Готтескнехт і коротко засміявся. — Сердитий? Ще б пак!