ЛИСИЦЯ І КРІЛЬ
До Лисиці Кріль прибіг,
Зовсім валячись із ніг,
І до неї: – Ой, Лисичко,
Що робить? І тут же ліг.
– Гай, що нам завжди належав,
Наказав Михайло знести.
Вирубать до деревинки,
Щоб ніде, а ні травинки.
Тут Лисичка посміхнулась
І до Кролика звернулась:
– Дурень ти, та й ще ростеш,
І куди, скажи, ти гнеш?
Та тепер же ти у полі
Будеш, ніби на долоні,
І не треба буде Вовку
Вже тебе шукати довго.
Тож радій, живи як треба,
Це ж все робиться для тебе –
Так хвалила те Лисиця,
Що не зчулася, як Киця
Принесла наказ з столиці:
– Відрубать хвоста Лисиці.
Лишки, мов архітектурні,
Не під стать такій культурній.
Тут мораль, хоч ти й Лисиця,
Але надто не носися!
Бо й на хитрих,– мовив Гром,–
Теж знайдеться «хрін з вінтом».
6.1.1977 р.