Щоб потім повністю добить,
Бо треба ж й внуків ще кормить.
25.1.2012 р.
ПРО ВОЛЮ, ВІТЕР І КУРГАНИ
Я хотів писати з самих юних літ
Про любов, про літо і весняний цвіт,
Я хотів писати про людей, діброви,
Про красу дівочу і їх чорні брови.
Я хотів писати про Вкраїну-Неньку,
Про її тривоги і дівчат гарненьких.
Я хотів писати і тому писав,
Що тебе, Вкраїно, серцем покохав.
Коли був маленький, я ходив по полю,
І дививсь на Місяць, й з ним шукав я долю.
Я шукав і вірив, що її знайду,
Хай ось тільки в школу я колись піду.
Я дививсь на жито, як воно гуляло,
Й цілий день по полю з вітерцем ганяло,
І чомусь їм заздрив за веселу вдачу,
А ще особливо – як зайча побачу.
Але вітер в полі був неуловимий,
То сидів на озері, то в когось на спині.
Був він у оркестрі, ніби головний,
То над дубом бавився, то ховавсь під ним.
Так ото по світу й бігав він весь день,
То обтрусить яблуню, то скубне женьшень,
То, дивлюсь, побіг уже він на ті кургани,
Де сном вічним спали наші дідугани,
Ті, що боронили нашу РІДНУ НЕНЬКУ,
Віру християнську і її земельку.