Вони такі сумні?
Невже тому, що ще й сьогодні
Мені ти скажешь – ні.
11.10.1960 р.
ЖАЛЬ ПРОНИЗУЄ ДУШУ
Ти на мене злегка подивилася,
А мені вже здалось, то не ти,
Як же здорово ти вже змінилася,
А збиралась сто літ ще цвісти.
Які плечі, ручища, а ноги!
Які очі, немов – фонарі,
Від яких стільки мав я тривоги,
Аж горіло усе у нутрі.
Ну, а морди, як п’яти обрізані,
Якось сумно й досадно згадать,
І ти стала, як бик недорізаний,
За всіма, кого стріне, гасать.
Жаль пронизує душу шаблюкою,
Б’є обухом у лоб, як баран,
А була ж непоганою шлюхою,
Особливо, як вмажеш сто грам.
29.11.1968 р.
САМОВПЕВНЕНЕ ЛИЦЕ
Ви подивіться на ту пику,
На те бандитське протеже,
От би її кілком потикать,
Так охорона береже.
Ви подивіться на ту морду,
Та тож закінчений бандит…
О, цей підніме Україну,