Над світом Сонце світить днями,
Невже любов пройшла між нами,
І десь в чарівну голубінь
Її мигнула світла тінь?
О, моя дівчинко-царівна,
О, моє Сонце, юних мрій!
І якщо справді ти чарівна,
То зупинись і ще постій.
Я бачу зорі-неозорі,
Могутнє Сонце знов і знов,
А десь пливе, немов по морю
Моя незаймана любов.
Болить душа. Чому? – не знаю,
Мов неприкаяний я сам.
Навіщо ж я тебе чекаю?
Адже тобі я не віддам
Однак душі своєї й тіла.
А якщо дам – то лише мить,
Яку вливатиму по краплі
Аж поки будемо ми жить.
14.8.1967 р.
СКОРІШЕ Б ВЕЧІРНИЦІ
Ой, хутчіше б вечірниці,
Щоб забратися у ліс
В той, де Місяць рве суниці
І кричить всім: гірко, біс!
Ой, хутчіше б вечірниці,
Та скоріше піти б в ліс,
Й там до ранку рвать суниці,
Хай би всі кричали – БІС!