Раніше рвались всі до Бога,
Зараз до чорта на той світ.
Чому ж змінилась в нас дорога,
І помінявся наш політ?
Невже коза із Херосіми
Та, що там вижила одна? –
Їм оптимізм усім вселила,
Бо залишилася жива.
Але вже вік не Херосіми,
І в світі бомби вже не ті,
І як їх всі на землю кинуть –
Згорять і мертві, і живі.
Не допоможуть й катакомби,
Бо, якщо ти почнеш війну,
Краще бери вже простирадло,
І на кладовище, в – труну.
Бо не врятують підземелля,
А там ще встигнеш побувать.
Чи може Сонце, Місяць, зорі
Тобі набридли, так сказать?
Чи може маєш власне Сонце?
Яке нічим не замінить!
Чи малувато в світі щастя,
Чи вам нема кого любить?
Отож, не можу зрозуміти,
Чого ще треба цим «вождям»,
Які родились, щоб лякати,
Й локшину всім чіпляти нам?
Отож, не можу зрозуміти,
Нащо тобі ота війна?