Що й бомби вже не ті у світі
Які назначені вбивать.
Людина прагне в небо, в гори,
І дихать киснем на землі,
Туди, де світяться простори,
Де ходять «кізки» чарівні.
Невже наш світ животворящий
Людям настільки вже набрид,
Що його вирішили знищить
І перейти під землю жить?
Щоб жить, як кріт у підземеллі,
Де, а ні Сонця, ні зірок?
Щоб нас махали Президенти,
І кожен з нас був, як сурок.
А ми – народ, об’ївшись блуду,
Їм кричимо усім УРА!
Бо він, як бачите, з Донецька,
І варта з Царського двора.
Бо, якщо він сказав, що треба
В державі знищить всіх ворон,
Йому не смієш ти перечить,
Бо він сьогодні Соломон.
Бо президенти, то не люди,
Вони були колись людьми,
До того, поки в крісло всілись,
І ще не мали ордени.
Ну, а холопам дай команду,
То ті й за чортом побіжать,
Бо вже усі вони не можуть,
Щоб комусь попу не лизать.