Я НЕ ЗАБУДУ ПРО ТІ ДНІ
Я не забуду про ті дні,
Як ти стояла під бараком,
Де паслись гуси на стерні,
Й на всіх дивилась з переляком.
9.9.1979 р.
АБИ В КИЇВ
Я ніколи в житті не повірю нікому,
Що батьки можуть вигнать дитину із дому.
Того б батька побив і побив би ту маму,
Що дитя відпускають в не знать яку яму,
Аби хтось її там – вашу дівчинку кволу –
Міг по полю гонять, ніби вредну корову.
В що ви вірите, і на що ви надієтесь?
Як вас змогли обдурить?
Що там, десь у Києві, в стольному городі
Буде їй краще, ніж з мамкою жить?
Рученьки ті, що до татка просилися,
Силу даючи життю,
Ви відпустили по білому світу їх
За невелику платню.
Аби в Київ.
А в Києві – булки. А в Києві – з медом.
Й що правда, то правда, і хтось же їх їсть,
А ваша дитина обіцянки смокче,
І так кожен день, як непроханий гість.
А дяді мордаті дають їм роботу,
Дають їм вагончики, тільки живіть!
І хай на роботу не вийде з них котра,
Як їй заболить голова чи живіт,