То так бідолашну її залякають,
Що та вже забуде про дім і обід.
Й чи їла вона, у її не спитають,
Аби дала норму, бо треба їм звіт.
А дяді, немов, жеребці, поглядають,
Й очима готові з них кожну роздіть,
А бідні дівчата й покинути б раді,
Так соромно в батька на шиї сидіть.
А дяді сміються, бо добре те знають,
Чому ті дівчата додому не йдуть…
Коли кавунцята в їх перезрівають,
І нікому дівку торкнуть.
28.8.1968 р.
НІЖНІСТЬ ДАЛА НАМ ВСІМ МАТИ
Ніжність дала нам всім мати
В тихім зеленім краю,
Як Місяць гуляв біля хати,
Даруючи вічну красу.
Нас посміхатися вчила,
Коли ми були ще малі,
Щоб ми чарувати уміли,
Як справжні царі й королі.
І ніжність дала мені мати,
Щоб в час, коли прийде любов,
То вмів я дівчат цілувати,
Як вітер листочки дібров.
Медами мене напоїла,
І запахом трав, що кричать,
Щоб серце моє не старіло,
Як стріну веселих дівчат.