Й добрі резонанси,
Але все ж немає
В їх на успіх шансів.
І, мабуть ці шанси
Самі головніші,
Бо життя людського
Не говорять вірші.
21.5.1961 р.
СЕРЦЕ НЕ КАМІНЬ
Луковській В.П.
Ціль, звичайно, в мене є і не маленька,
Цього не приховую я ні перед ким,
Та, повір дівчино, що не завжди хочеться
Бути всім доступним, і як птах – легким.
Хочу буть щасливим, що й тобі бажаю.
Молоді ми часто ось такі смішні.
Щастя пропускаємо, потім когось лаємо
Й сидимо – чекаємо втрачені ті дні.
Та весна не винна в тім, що ми несмілі,
Бо в житті не знаємо ми собі ціни,
Потім вже шукаємо дні оті омрієні,
Щоб на них нацупити ніжні кайдани.
Ні! Не агітую я тебе, лебідонько,
Просто тобі раджу – розберись в собі,
Бо тебе, я знаю, вмовили ті людоньки,
Про яких аж соромно згадувать мені.
Ти його жалієш. То ж невже ти камінь?
І невже ти зможеш вік себе дурить?
І невже сьогодні твоє добре серце
Зможе не кохаючи, з нелюбом вік жить?