Ну, а я блукаю по юрбі очима.
Що? Кого шукаєш, зоре мій юначий,
Що? За ким впадаєш, що такий гарячий?
Ти гориш-палаєш, хочеш… Що ти хочеш,
Що собі й дівчатам голову морочиш?
Так чому ж блукаєш, ніби ти щось знаєш,
І в дівчат прохожих поглядом стріляєш?
І невже дивитися вже за четверть віку,
Очі, не набридло на красу-каліку?
То пальто червоне не давало спати,
Варто було лише біля нього стати,
А то темно-синє з шарфиком біленьким
Вам здавалось кращим, навіть і від Неньки.
А тепер зелене не дає спокою,
Й через вас, лукаві, крутить чорт і мною.
Що? Ну що робити? Як надалі бути,
Щоб одне і друге те пальто забути?
Як не романтично, все ж душі не звично,
Бо вона не знає, що під тим пальтом?
Може там і дійсно добре серце б’ється,
А якщо там вічно – ураган і шторм?
І, нарешті, все-таки з них одна взяла,
Та, що допустила до свого тепла.
25.10.1961 р.
КОЛИ БЕЗ ПРОПИСКИ
Живу я так: як той собака,
Із дня на день, мов жду когось,
Що хтось постукає у двері,
І щось напише на папері,
І скаже: – Хлопче, підпиши,