Харитина. Чим же я винна? Що ж я тобі зробила? Мені й так важко між чужими, ні до кого слова сказать, один хазяїн...
Панас. Голубить?
Харитина. Як батько, спасибі йому.
Панас. Співай другому. Думаєш, я не знаю? Всі знають.
Харитина'. Що знають, іцо знаєш? Кажи. Кажи хоч ти, не муч мене, бо й Мелашка щось натяка, а я не второпаю...
Панас. У! Свята та божа!
Харитина (набік). Господи, поможи мені, наверци його душу до мене. (До Панаса.) Панасе... я тобі признаюсь...
Панас. Не треба.
Харитина. Не можу більш мовчать, серце моє в’яне, сохне... вислухай мене, просю тебе...
Панас. Та чого ти до мене причепилась?
Харитина. Вислухай! Я хотіла собі смерть заподіяти, а тут хазяїн підвернувся...
Панас. А ти й ожила?..
Харитина. На світ народилась! Гірко мені було у жидів, і я раділа, серцем раділа, що буду тут, де й ти, служить, щоб хоч дивиться на тебе! А тут і щабтя мені усміхнулось,— прости мене, мій боже,— я і землі не чула під собою, коли Марусі Не стало на селі, бо давно вже тебе люблю, мій соколе ясний, і до смерті любитиму, тілько не цурайся мене!
Панас. Любищ? Бреши інчому!.. Я знаю, що ви любите: Маруся гудзики, блискучі полюбила, а ти достатки і гарну одежу!
Харитина. Ні, серденько моє, ні, мій милий, мій любий, я тебе, тебе одного люблю.
Панас. Любиш? А, прокляте насіння! Бач, як спі-ва!.. Одною рукою будеш обнімать мене, а другою — хазяїна?
Харитина. Схаменись! Що ти говориш? Не пороч мене.
Панас. Ха-ха-ха! Не пороч! Хрещениця! Яка та хрещениця? Любовниця хазяйська! Хіба я не знаю?.. Та нехай мене сатана задавить, коли я тепер повірю хоч одній дівчині або жінці!..
Харитина. Панасе, вислухай мене, я тобі всю правду розкажу...
Панас. Що ти мені будеш гріхи свої покутувать — я не піп. (Хоче йти.)
Харитина (придержує його). Постій!
Панас. Геть!.. Не муч мене своїм покаянієм, мою душу й так гробаки точать!
Харитина. Та що ти...
Панас (одпиха її). Одв’яжись! (Хутко пішов.)
Харитина. І не слуха! Боже мій, боже! За що ж він так наругався надо мною?.. Душу мою й серце моє потоптав ногами, оплював і одвернувся!.. (Плаче.)
ЯВА VI
Входить Цокуль і стає на ганку.
Цокуль. Де ж це Харитина? І чого воно мені наче страшно до неї прямо приступить?.. А, дурість! (Побачив Харитину.) Чогось замислилась. (Підхбде до неї.) Харитино!
Харитина (здригнула). Га?
Цокуль. Ти плакала, об чім?