Харитина (кидається до руки). Дядечку!
Цокуль (не дає руки). Не треба. Так,- виходить, хочеш?
Харитина. О! мій боже, та хоч зараз! Як же я рада... Рада?.. А жиди? Вони розсердяться і запакують у острог...
Цокуль. Вже коли я візьмуся, то жиди не посміють — не бійся, а там, згодом, і бумагу тобі виправлю.
Харитина. Як ви її виправите, коли я не знаю ні,свого прізвища, ні відкіля я? А жиди, мабуть,'знають, бо я змалку була у їх родичів, та не скажуть...
Цокуль. Допитаємось. По ниточці дійдемо до клубочка... (Голубить її.) Тебе залякали, бідненьку.
Харитина. Я не хочу від вас уже одходить... я не піду до жидів... вони мене не пустять, будуть стращать, бить...
Цокуль. Заспокойся, заспокойся! (Цілує її в голову.) Я тебе нікому не дам в обиду.
Харитина. Так я зостанусь у вас?
Цок-уль. Оставайся, оставайся... А у тебе там & одежа яка?
Харитина. Є там кохточка... є сорочка, черевики...
і стрічка є...
Цокуль. Нехай воно жидам зостанеться, я тобі краще справлю. А грошей тобі не слідує?
Харитина. Одвернули всі гроші за телицю.
Цокуль. Як?
Харитина. Телиця упала в яму і залилася, а вони сказали, що я винна, та й одвернули.
До куль. От анахтеми! То ти так, як єсть,— уся .тут?
Харитина. Окрім того, що я вам сказала, нема у мене нічого.
Цокуль. І бога не бояться — так обижать сироту! Ну, годі! Усміхнися ж, моя перепеличко, глянь веселенько!.. Отак... отак. Все в тебе буде. Тільки слухай, Харитино: ти усім кажи, що я твій хрещений батько. Чуєш?
Харитина. Ви мені рідний батько...
Цокуль. Так, отже, знай, що ти моя хрещениця; так і кажи усім, бо люде у добру душу не вірять і зараз почнуть, як собаки, брехать на вітер...
Мелашка (за дверима). Та йдіть-бо- дайте борошна, а то розчина збігає, наказаніє господнє з вами.
Цокуль. Яй забув! Зараз! Пожди ж мене тут. (Пішов.) Не до розчини мені.
ЯВА VIII
Харитина (одна). І Пагіао тут... Боже мій! Панас... (Зітхає). Хоч бачитиму його щодня, і то буде з мене!.. Яке несподіване щастя!.. Так я. не сирота, у мене й батько є?.. Одним один чоловік за все моє життя знайшовся, що забалакав до мене з такою ласкою, з такою прихильністю, що серце моє'бідне розтопилось... Як Же й не батько? Та я не то душу, готова все життя своє йому віддать, постраждать за нього рада! О матуся моя рідная, матуся моя безталанная! Ти страдницею'жила на цім світі, страдницею й померла.‘Ще й тепер бачу твоє замучене блідне лице, бачу тебе мертвою у якійсь корчмі на лаві; ніхто за тобою не плакав, чужа‘ти-всім* була, а я, мала, сиділа в куточку і боялась поворушиться, щоб хто не примітив... Може, за муки твої, мамо; мені господь щастя посилає... Порадуйся ж тепер зо мною, порадуйся! Поблагослови свою дитину на новому місці! Не вмру тепер в корчмі, як ти, безталанная, умерла... Боже милосердний! Прости мене, що я думкою часто рем-ствовала на тебе за свою долю! Тепер я бачу, що й про маленьку кузочку ти дбаєш...
Завіса.
Подвір’я Цокуля. Ганок справа. Комора і погріб зліва. Ззаду тин, за тином тік.
ЯВА І
Цокуль і аблакат.
Цокуль. Та зайдіть-бо в хату. Ну, на годину.