Панас. Мелашка казала, що ви кликали мене.
Цокуль. Та кликав же... Хочу з тобою побалакать. Слухай, Панасе. Ти давно у мене служиш, парубок чесний, працюєш щиро, і я тебе люблю, як рідного.
Панас. Спасибі вам, хазяїн.
Цокуль. Дітей у мене нема, нікому буде й добрим словом згадать... Так я хотів би тебе хазяїном зробить.
Панас. Дай боже вам вік довгий за таку ласку до мене.
Цокуль. Тілько мені треба попереду знать: чи ти вже забув свою Марусю, не тужиш за нею?
Панас. Е, хазяїн, чого люде не забувають?.. Спасибі дідові — настановляли — і я угамувався, та й ніколи за пра-' цею турбоваться.
Цокуль. От і добре! Так от що. Треба тобі жениться.
Панас. А що ж, я не від того, тілько дівчини у мене нема на прикметі.
Цокуль. Я тобі знайшов гарну дівчину, пам’ятаєш, як колись радив?
Панас. Пам’ятаю. А хто ж та дівчина?
Цокуль. Вгадай. Вона тут близько.
Панас. Чи не Харитина?
Цокуль. А ти почім знаєш?
Панас. Та так, догадуюсь.
Цокуль. Може, й сам на неї стріляєш, що одразу відгадав, га? Ну, а що б же ти сказав?
Панас. Дівчина вона гарна, кращої жінки мені б і не треба.
Цокуль (набік). Слава ж тобі господи! (До Панаса.) А як вона тебе любить,, то й сказать не можна: від кохання зовсім змарніла,- як нежива ходить, єй-богу!
Панас. Може, й справді вона мене любить, тілько я не буду її сватать...
Цокуль. Отакої!.. Чого ж так?!
Панас. Недобра слава про неї є.
Цокуль. Е,. хлопче, добру славу не скоро наживеш, а недобра сама прилипне, особливо до бідної сироти.
Панас. Та воно так, тілько як опечешся на молоці, то й холодну воду студиш.
.Цокуль. Яка ж там слава?
Панас. Та бог там з нею, не моє діло; а тілько сватать я її не буду.
Цокуль. Ні, ти повинен сказать, може, вона й справді яка непутня, а я за неї піклуюсь.
Панас. Ні, хазяїн, не скажу,— не приходиться.
Цокуль. То не приходиться ж хобі й порочить її передо мною... Кажи, що там за брехні:, вона — моя* хрещениця.
Панас. А люде кажуть — любовниця..,
Цокуль. О господи! Так он що!.. А щоб їм печінки пухирями взялися, коли це правда! Я її хрестив ще в Оси-коватій, а тут, розпитавшись, і довідався* та й узяв до себе. Одягнув бідну сироту, що поневірялась у жидів, а вони, бач, що вигадали! Покарай їх, господи, за таку неправду до бідної сироти. А господи, а господи, ну* люде!