Панас. Та чого тобі тр>еба?
Мелашка. Придивись, як вбрав Харитю, жидівську наймичку!.. Думаєш, вона справді хрещениця?
Панас. А мені яке діло*: може, й хрещениця.
Мелашка. *Ти через свою Марію одурів. Вона з хазяїном живе, єй-богу.
П а н а с. А ти почім знаєш?
Мелашка. Я сама бачила, як вони обнімались, цілувались.
Панас. Так що? Нехай живе.
Мелашка. Як що?.. Хазяйкою зробив, ключі віддаз...
Панас. А тобі заздро?.. Гарні ви "всі.
Мелашка. Заздро? Тю, навісний! Є чому зазіхать.
З комори виходить Харитина й замикає двері, їде. Хрещениця. Ха-ха-ха! Бач, яка пишна! Тьфу. (Іде на ганок.) Ну, супостат, не я буду, щоб тобі не доказала. Як передо мною присягався, що мене одну любе, а тепер клюш-ницю завів. Буде знать хазяйка, буде! Коли б, господи, їй полегшало, випре вона цю хрещеницю, випре!! (Пішла.)
ЯВА V Харитина й Панас.
Харитина. Панасе.
Панас. Ну?
Харитина. І ти на мене сердишся?
Панас. З якої речі?
Харитина. Не знаю, а тілько бачу і серцем чую, що тут всі против.мене вогнем дишуть. Нехай Мелашка, може, їй .заздро, що мене до ключів приставили, а ти чого?
Па,нас. А тобі що до мене? Ти тепер вбрана, як пані, •щаслива...
Харитина. Та серце у мене болить і на душі важко, що всі наче завидують мені, відступаються від імене. От і ти сказав, що я вбрана, як пані, наче тебе пече моя не-пошарпаиа, чиста одежа.
Панас. Вона й тебе буде пекти.
Харитина. Пекти! Що ти кажеш?
Панас. Те, що чуєш...
Харитина. Бач, сердиніся, а я надіялась, що ти порадником моїм будеш.
Панас. Пізно вже.
Харитина. Чого пізно? Господь з тобою... Що ти вигадуєш?
Панас. Та яке мені діло до тебе? Одв’яжись!
Харитина. Не сердься на мене.
Панас. Чого ти лізеш у мою- душу?
Харитина. Ти сердишся на .Марусю, а на мені злість зганяєш!
Панас. Не згадуй її мені! І ти не краща. Терпіть не можу я все жіноче кодло!