Цокуль. Вже коли кажу, то, виходить, знаю.
Мелашка. То вам так здається від того, що самі вже починаєте пліснявіть...
Цокуль. Ах ти ж, вража бабо! То я запліснявів? Га? Запліснявів?
Мелашка. Ой! Ну вас, пустіть! (Ухиляється.) Ви тілько граться любите: сьогодня до мрне, а завтра до другої, а на нашого брата поговір... (Одходить до дверей і сміється.)
Цокуль. Нащо ж ти порочиш мене? (Знову підходить до неї.) Ти ж сама знаєш, що я ще молодець...
Мелашка. Були молодець, а тепер...
Цокуль. Що? (Хоче зачепить.)
Мелашка (викручується). Молодець против овець!.. Та ну вас, раді, що жінка слаба. Ідіть давайте борошна, бо, єй-богу, тісто перекисне, тоді будете лаять. (Хутко ви-ходить.)
ЯВА VI
Цокуль (один). Бач, уже запліснявів, каже! Бреше. Досадно їй, що до неї одної не залицяюсь... Та нехай їй чорт! Коли й брать гріх,на душу, то хоч за що путнє! От Харитина... А!! Не жаль і гріха прийнять... Ну й красива дівчина, і тілько тим ніхто не заміча, що обшарпана. Треба такого ока, як моє, щоб розгляділо! А нехай лиш я її при-одіну, тоді побачимо, аж роти пороззявляють! І так же до душі вона мені, що й сказать не можна... Багато я їх знав, а тілько це друга така, що як гляну, так аж душно стане! Ще Мотря була така, і як же я її любив, жениться хотів, та батько розрізнили... а вона покрилась; сердешна, і з малою дитиною кудись повіялась... Ох-ох-ох!.. Не моя вина, бо не мбя була воля, а любив я її Дуже. Тепер коли що, то й пристрою: чи заміж віддам, чи так наградю, бо маю силу... Та що ж це Харитини нема? Невже як Рухля не пусте, то ніяким способом від жидів її не видереш?.. І овес забрали... Ні, брешете! Вже коли на те піде, то хоч би сто карбованців коштувало, аблаката найму, а свого докажу!.. Бродяга, каже, а вони й раді, що найшли гамана. А що, як не схоче сама? Ні, того не може бути; хто ж захоче сидіть у хліві, коли в хату кличуть? Треба тілько уміть обійтись: приголубить, не показувать зразу замірів, а та їм... Та що я? Первина?.. Одначе треба подумать, як і що, бо тут її з’їдять. Перша Мелашка приревнує, а потім скаже жінці, а та, сердешна, слаба, то ще гірше заслабне... Треба так зробить, щоб усе було, як то кажуть, шито-крито! Всяке діло можна зробить до ладу, тілько треба попереду узлик зав’язать. Як той Соломон 2 казав: каже, як думаєш шить, попереду вузлик зав’яжи. Мудрі слова — іменно, вузлик! Який же вузлик зав’яжу?.. Скажу, що Харитина хрещениця. Це найкраще — хрещениця! Ще в Оси-коватій 3, скажу, хрестив,— видумаю кого-небудь, а тамошніх людей тут ніхто не знає... Оце буде перший вузлик — хрещениця!..
Входить Харитина.
Цокуль. Вона!
Харитина. Здрастуйте.
Цокуль. Здрастуй.
Харитина. Борох прислали квітки.
Цокуль (бере* квітки). А ти давно у нього служиш?
Харитина. Давно
Цокуль. І тобі не обісіло служити у жидів? Така хороша дівчина... Ти, мабуть, сирота?
Харитина. Сирота.
Цокуль (гладить її по голові). Бідна дитина! Я так і знав: бач, яка обшарпана... Чого ж ти служиш у жидів?
Харитина. Я б рада від них вирватися, та ніхто мене не прийме, бо я не знаю, хто я, відкіля я?.. Рухля так мене раз дуже побила, що я цілий тиждень лежала слаба, а як одужала, хотіла втікать, а мені сказали, що у острог посадять... Так і осталась.
Цокуль. І терпиш, що тебе жидівка б’є?
Харитина. Терплю.
Цокуль. І ніхто за тебе не заступається?
Харитина, Ніхто.
Цокуль. О боже! Сердешна сирітка!
Харитина плаче.
Чого ж ти плачеш? Не плач, голубонько! (Витира їй очі) Не плач, бо й я з тобою заплачу... Хочеш до мене найняться?
Харитина. Я? До вас?
Цокуль. Хочеш?