І па и (що обернувся був до Крамарюка, раптом обернувся і, бачучи Марусю, остовпів, 'не може говорить І, мов перед призраком, закриває руками очі, а потім одкриває, зробивши ступінь назад). Ти? (Простягає руки вперед.) Марусечко!
Маруся. Я в поганій ролі шпіона... (Оглядає кімнату.) По-сімейному: тут прийомна, там опочивальня. (Хитається.)
Хвиля її піддержує і садовить на крісло. Ваніна тікає в другу кімнату.
Хвиля (вслід). Людмила Павловна, тут сімейне діло, а ми ходім обідать. (Підходе до дверей.)
Чуть, як Ваніна двері замикає на замок.
Ну от! (Стоїть в кутку з Крамарюком, тихо розмовляє.)
Іван (подавши воду Марусі). Марусечко! Чом же ти не написала?
Маруся (опанувавши над собою, встає). Приїхала навмисне невзначай!.. Тепер каюсь! О, краще осліпнуть і оглухнуть, ніж потерять віру в того, кого лічила найкращим між людьми!..
Іван (падає до ніг). Марусечко, прости!..
Маруся (стривожено). Я вас ні в чім і не виную... Встаньте і в-ислухайте мене.
Іван встає і стоїть, похиливши голову.
Очевидно, ви не власні були над своєю душею і серцем, як я тепер не власна! Я не хочу примусу робить над вами ради довгу, який ви потоптали ногами, не робіть же примусу і ви надо мною; не вимагайте прощеній від мене: я на компроміси не піду!
І в а и. Марусечко, Марусечко! Не розбивай мого життя!
Маруся. Моє розбито вже навіки!.. Ах, безумна я, божевільна женщина!..
Іван. О-о-о! (Пада на канапу.)
Маруся. Для чого я послухала лукавого, бездушного егоїста!.. Я не повинна була знать ваших низьких таємних діл і довго не хотіла піднімать завісу, яка ховала від мене ваші пороки.
Іван (ламає руки). Прости!
Маруся. І от зробила нерозумно: забруднила себе шпіонством; тепер я знаю все і наказана за це знання жорстоко: віра моя, мій спокій і щастя сім’ї розбились впрах!
І в а н. Пе розбились! Тії, ти тільки, ти одна пануєш над моїм серцем і душею! А те, що було, єсть подлість — признаю; але це хвилевий настрій, безуміє крові, хміль випадкової страсті, все це пройде, як негіриятний сон, розвіється, як туман,— клянусь!..
Маруся. Ні, ні, ні,! Ви знали давно мої погляди, ви знали, що я компромісів не признаю! (Плаче.)
Крамарюк. Ви — свята женщина! (Стає на коліна.) Простіть! Генії і живуть, і грішать більше, ніж ми, нещасні черв’яки... (Остається до краю в одній позі, з плаксивою міною.)
Маруся. Махметка!
Виходить Махметка.
(До Хвилі.) Ви виграли заклад! (До Махметки.) Ну, вірний сторож, їдем! Прощайте, Іван Макарович! (Ридаючи.) Край всьому!
Хвиля. Куди, нещасна? Вашу руку!
Маруся. Пріч, гадина! Я бачить вас не можу, я гидую взять руку ката!.. (Прудко йде, за нею Махметка.)
Махметка стає на дверях, показує кулак і виходе.
Хвиля. Божевільна пуританка під обороною скаженої собаки стала зовсім неприступна!.. Пропали всі надії!.. (Виходе.)
Картина: Іван, взявши себе за волосся, одкинув голову назад, стоїть нерухомо; Крамарюк піднімається і обтрушує платком коліна штанин.
Завіса.