Хвиля. А лікар мій, Людмила, де? Хотів би бачитись і її закликать пообідать вкупі. Приятна баба! Смілива, весела, красива — бой-жінка! Жанр, знаєш, сучасний, нервно-кипучий, модерн, що тепер в моді.
Ваніна (за дверима). Спасибі за комплімент! Тілько я вас боюся!
Хвиля. Розумію, розумію, так, як і той раз?
Ваніна. Ха-ха-ха!
Хвиля. Покажіть ваше чарівне личко!
Ваніна (одчиняє двері, показує голову). Доволі з вас! (Зачиняє сміючись.)
І в а н. Як же це так, Людмила Павловна, я і не знав, що ви можете двері в мою кімнату замикать і одмикать своїм ключем.
Чуть сміх Ваніної.
От нахалка!
Хвиля. Людмила Павловна, будемо сьогодні обідать в «Гранд-отелю»?
Ваніна. А хто там буде?
Хвиля. Я, ваш кумир і ви.
Ваніна. Дуже рада.
Іван (тихо). Я не піду, коли вона буде... Я терпіть не можу жіночої кумпанії, особливо Ваніної; я її не переносю.
Хвиля. Іван! Не лицемір перед другом. Я ще в ті рази мого приїзду чув... Не будь страусом! Всі, брат, знають, а ти граєш роль прекрасного Йосипа 16. Залиши!
Іван. Що ти, бог з тобою! Подлі пльотки і перекази — та й більш нічого!... Слухай, ти Марусі, гляди, не ляпни; я тебе знаю, у тебе язик слизький, а женщини, знаєш... Та ще такі пуританки, як моя Маруся... біда! Будь друг, не говори ні з ким того, чого й сам не знаєш певно. Брехні точить тобі не пристало.
Хвиля. І як тобі не сором! Я ніколи не думав, що ти разом і кіт, і заєць! Ха-ха-ха! Коли боїшся — не шкодь, а коли шкодиш — не бійся!
Іван. Я нічого не боюся, бо ніколи не шкодю.
Хвиля. Ну, і край! Не варт про це балакать... Так я заверну. Прощай, до трьох!
ЯВА IV Ті ж і Крамарюк.
Іван. Старий грішник Стьопа! Театральная шкапа — суб’єкт цікавий в часи розваги.
Хвиля. Я вчора познакомився!
Крамарюк (важно). Старий заслужений артист КрЗ-марюк, а зовсім не шкапа! Іван Макарович у нас великий артист, геній, а ображать старого артиста не слід.
Іван. Ну, признайся, Стьопо, що ти шкагіа, то підеш сьогодні зо мною обідать в «Гранд-отель».
Крамарюк. Обідать чи не обідать — байдуже... а коли порівнять мене і вас, то, звичайно, я — шкапа!
Іван. І випить майстер. Тобі дасть десять очків уперед.
Крамарюк. Даремна річ! Я, Іван Макарович, не п’ю...
Іван. Зарік дав?
Крамарюк. Ні. (Зітхає.) Нема за що.
Хвиля. А? (Сміється).