Іван. Чуєш, Стьопа?
Крамарюк. Я завжди всім говорю, що Людочка, як сестра ваша.
Іван. Іди ж одягайся, щоб не задержать.
Ваніна. Я зараз. Не сердься ж, братіку, на мене! (Вийшла.)
Іван. Чув? А подлі люде не розуміють благородних відносин між женщиною і мужчиною...
Крамарюк. Падлюки! Благородні відносини вимазують в багно. Тварі!
І в а н. А ти, друг, повинен, де тілько трапиться, обмивать багно.
Крамарюк. Я божусь, присягаю, плачу, доказуючи, що Людочка вам як сестра, що відносини чисті,— сміються!..
Вбігає Уса її.
ЯВА VI
Ті ж і Усай.
Усай. О господи, о господи! Ху, ху, ху! І нащо ти мене покарав, за які гріхи прародительські ти мене зробив антрепренером? Краще буть волом, конем, собакою, ослом, ніж антрепренером! Зборів нема - жалування плати, а тілько хороший збор --- самий кращий актьор одказується грать,— вертай гроші! Стьопа, на тобі двадцять копійок. (Дає.)
Крамарюк бере.
Іди купи хорошу бичовку,— ми тут з тобою повісимся!
Іван. Що з вами, Луп Лупич?
Усай. Та як же? Сказали зараз, що ви сьогодні не будете грать, а збор повний.
Іван. Я пожартував, а осли зараз донесли.
Крамарюк. Ка-ка-ка! Знаменита рифма.
Усай (дивиться на Крамарюка). Так це осли напутали? (Кланяється в ноги Іванові.) Ви спасли життя моє! Стьопа, верни двадцять копійок.
Крамарюк (вертає). Слава богу, пообідаю в «Гранд-отелю», а то мусив би за кумпанію повіситись.
Усай. Другий раз ти сам повісишся з голоду! Осли без-ухі! Розтривожили мені нерви вкрай! Один осел, не розуміючи жарту, говоре другому ослові, другий біжить до третього!
Крамарюк. Двох ослів я знаю, а хто ж третій осел, Луп Лупич?
Усай. Лічи: перший осел ти!
Крамарюк. Знаком.
Усай. Другий осел Кактус!
Крамарюк. Приятель. А третій? Кактус же побіг до вас...
Усай. Не гостри язика, юродивий! Біг до мене і зустрів на дорозі третього осла, п’яницю, твого приятеля, газетного хронікера... І от вже літає по городу слух, що спектакля не буде. Ах, Іван Макарович! Який я мученик! Подумайте: за театр плати Скаред-Бабіцькій сто вісімдесят три рублі за вечір; топливо, авторські, афіші, розклейка, розноска, наряд, освітлення, трупа — триста,— ітого чотириста вісімдесят три рублі треба мать в касі, щоб піднять завісу без убитку! Печі в театрі старі, дві завалились, в трьох перегоріли колосники. Скаред-Бабіцька не хоче поправлять,— сам поправив. Сімнадцять печей з’їдає в день п’ятнадцять рублів. Бігаю за пічниками, сам топлю, лазю в труби. В театрі тепло, як у вусі; а в газеті «Лисичий хвіст» пишуть: «Холодно, в партері дме по ногах»,— бодай тобі живіт роздуло! Біжу в редакцію, бачу, що сердяться за те, що не у них афишу печатаю, але цього сказать соромляться; і от — претензія, що матері редакціонного сторожа не дали міста в партері. Насилу уладнав, обіщав щодня ложу секретарю... Ху, ху! (Ви-тира лице.) Далі нова неприятність: забігаю в аптекарський склад,— у мене хронічний бронхіт,— п’ю емс. Знакомий аптекар питає: «Простудились в театрі? У вас холодно; актьор ваш з червоним носом — це ти, скотина! — брав емс і сказав, що в театрі простудився». Розумієте? Стьопа від перепою хрипить і п’є емс, а звертає на простуду в театрі і в кумпанії з газетою розповсюджує слух, що в театрі холодно.
Крамарюк. Я? Єй-єй, не говорив.
Усай. Говорив, говорив! Вій тебе знає — червоний ніс! Ну, у кого ще єсть такий червоний ніс, у кого?
Крамарю к. Багато є. Я бачив у попечителя народної трезвості.